Для України усна народна нематеріальна традиційна культура завжди відігравала вирішальну роль у збереженні мови, духовності, національної ідентичності й перспективи існування. Нині історія, писав академік Іван Дзюба декілька років тому, дає Україні шанс самоздійснення, хоч і «надто складна комбінація сприятливих умов потрібна для його справдження», бо «глобальна ситуація вносила і вноситиме свої істотні, часом геть несподівані, корективи і в перспективи розвитку національних культур, і в їхні «діалоги», а тому необхідне «реальне освоєння всієї повноти культурної спадщини, перетворення її в актуальний чинник самоусвідомлення суспільства…»У сучасних умовах глобалізації ситуація в Україні погіршилась, держава перебуває в стані економічно-соціального шоку, національно-культурного нокауту. Демократичні процеси відбуваються хаотично у зв'язку із слабким законодавчо-правовим полем; ліберальні та консервативні ідеї не спрацьовують у суспільстві, позбавленому єдності, ідеалів і загальної мети. Глобальне все більше й більше превалює над суспільним і національним.Основний конфлікт глобалізації деякі вчені вбачають у нерівномірності розвитку: країни постіндустріальні, індустріальні та доіндустріальні. Зберігаючи засоби транснаціонального впливу, західні країни ще більше збагачуються й розвиваються. Природа постіндустріального суспільства така, що воно схильне не лише до політичної, економічної експансії, але й до соціокультурної. Отже, процес глобалізації впливає на всі сфери життєдіяльності, зокрема на ринок, на державу й суспільство, на особистість. Відповідно всі ці інституції зазнають змін, трансформуються. Найважче ці процеси даються суспільству, нації та людині. Тобто позитивні явища цих процесів перебувають під загрозою. Академік Микола Жулинський, виступаючи на У Міжнародному конгресі україністів у Чернівцях (серпень 2002 р.), наголошував: «Духовне знекровлення світової цивілізації очевидне. Національні культури як системи цінностей видозмінюються відповідно до вимог глобалізації, внаслідок чого розмиваються кореневі системи культурних конфігурацій», а відповідно «запровадження нової ідеології світового розвитку й нової форми соціальної організації - глобального корпоративізму - веде до глобального технотронного закабалення людської особистості і «виведення» її з органічної для її саморозвитку й самоздійснення національної системи цінностей».Для України порятунком від хвороб цивілізації завжди був фольклор - та усна народна творчість, що пройшла органічний шлях еволюції від архетипу до стереотипу й генетично закодувала в образах-символах безсмертні смисли буття. Фольклор твориться безперервно, повсюди й скрізь, «щогодинно й щохвилинно, де розмовляють і думають», - стверджував геніальний Олександр Потебня.В умовах транснаціоналізації культури на фольклор іноді дивляться як на продукт віджилих епох, як на певну декорацію-ілюстрацію, що заважає сильним світу цього фантастично збага¬чуватись, формуючи повальну індустрію шоу-бізнесу і розваг, єдиний тип світової монокультури масового вжитку переважно для підлітків та молоді. Тенденції відлучення дітей, юних, молоді від джерел національної самобутності й культурного розмаїття, від усвідомлення власної причетності до унікальної культури предків створюють загрозливу ситуацію розриву духовно-культурних зв'язків між поколіннями, зниження загального рівня культури, ведуть до втрати морально-етичних норм і формують філософію песимізму, соціальної пасивності, самотності, безпорадності й безвиході (фаталізму). Усе це стає підґрунтям для збагачення представників світової глобалізайційної макроекономіки і злочинного світу через культивування антигуманних виробничих технологій, активізації процесів куріння, наркоманії, алкоголізму, проституції, торгівлі дітьми, поширенні азартних ігор тощо. Зупинити негативні тенденції в житті людства здатний фольклор кожного народу за умови державної турботи про його збереження, охорону, пропаганду й відродження в прийнятних для сучасності формах.В Україні з різних причин гаються тенденції до згасання усної традиційної творчості, забуття й відмирання автентичних явищ народної обрядовості, звичаєвості, пісенності, оповідальності. Загрозу збереженню й поширенню фольклору становить тривала відсутність загальнодержавницької ідеології, що ґрунтувалась би на українській національній ідеї з відповідними ціннісними орієнтаціями на утвердження парадигми власної природовідповідності, а не на глобалізаційні чи локально-глобалізаційні стереотипи підпорядкованості, залежності й духовно-культурної аморфності. Нині експансія чужого в Україні загрожує знищенню власне українського національного духовно-культурного продукту, що вироблявся впродовж багатьох століть.
Українська література містить велику кількість прикладів різної поведінки головних героїв-українців. Зокрема, у творі «Мартин Боруля» є головна дійова особа – звичайний роботяга Мартин Боруля, який раптово дуже сильно захотів отримати високий статус дворянина. Автор даного творів Іван Карпенко-Карий прекрасно знав приклад такого чоловіка, тому що в аналогічну ситуацію потрапив і його власний батько. Прочитавши даний твір, кожен читач мимоволі задається філософським запитання: а що ж є найголовнішим у житті кожної людини – титул, гроші або ж все-таки вміння залишатися справжньою людиною в будь-яких ситуаціях?
Я переконаний, що все ж найголовнішим є останнє. Люди не так сильно відрізняються через свої титули. Навпаки, титул не тільки дає якісь привілеї, але й обов’язки, яких теж необхідно дотримуватися, що дуже рідко буває просто. Якщо не дотримуватися своїх обов’язків, то такий бажаний колись титул можна зовсім втратити і забути про те, що це таке. Це призводить до нервозності, зайвих проблем тощо. Більш того, у випадку з Мартином Борулею титул змушував чоловіка здаватися тим, ким він не є. Дворяни довго сплять, по-особливому спілкуються і мало працюють, а ось Мартин Боруля всього цього не хотів, воно йому було непотрібно, але він змушував себе, що робило його дуже комічним. Більш того, він змушував робити все це і своїх близьких людей, що вже зовсім нікуди не годиться, адже це він хотів стати дворянином, а не вони.
Щось подібне можна сказати і про гроші. Природно, що споживання як можна більшої кількості благ було завжди важливим для людини. Але гроші завжди пов’язані з проблемами. Наприклад, людина буде боятися втратити зароблене, втратити вкладене, стати жертвою обману або пограбування. Все це, звичайно, не дозволяє розслабитися, забирає спокій і дуже часто робить людину нещасною. Хоча, звичайно, так трапляється не завжди. Утім, кожен повинен розуміти, що великі гроші практично завжди призводять до великого головного болю.
Я переконаний, що все ж найголовнішим є останнє. Люди не так сильно відрізняються через свої титули. Навпаки, титул не тільки дає якісь привілеї, але й обов’язки, яких теж необхідно дотримуватися, що дуже рідко буває просто. Якщо не дотримуватися своїх обов’язків, то такий бажаний колись титул можна зовсім втратити і забути про те, що це таке. Це призводить до нервозності, зайвих проблем тощо. Більш того, у випадку з Мартином Борулею титул змушував чоловіка здаватися тим, ким він не є. Дворяни довго сплять, по-особливому спілкуються і мало працюють, а ось Мартин Боруля всього цього не хотів, воно йому було непотрібно, але він змушував себе, що робило його дуже комічним. Більш того, він змушував робити все це і своїх близьких людей, що вже зовсім нікуди не годиться, адже це він хотів стати дворянином, а не вони.
Щось подібне можна сказати і про гроші. Природно, що споживання як можна більшої кількості благ було завжди важливим для людини. Але гроші завжди пов’язані з проблемами. Наприклад, людина буде боятися втратити зароблене, втратити вкладене, стати жертвою обману або пограбування. Все це, звичайно, не дозволяє розслабитися, забирає спокій і дуже часто робить людину нещасною. Хоча, звичайно, так трапляється не завжди. Утім, кожен повинен розуміти, що великі гроші практично завжди призводять до великого головного болю.