Це був вже досить прохолодний ранок. Ми їхали обозом в сусіднє містечко через безкрайній степ. Навколо ні душі і тиша. Я навіть трішки задрімав, Дорога була з ямами і підводу так підкидало, що я ніяк не міг зручно вмоститися від чого муляли мої ноги, які так у крутило від застарілого ревматизму. Але тут я помітив недалеко від дороги скирту. Можна б було трішки наскубати з неї соломи, підстелити і їхати буде зручніше і тепліше. Я зупинився і неквапом побрів до скирти. Неспішно оглянув її з різних боків. Спробував смикнути пару жмутків соломи, але вона була досить щільно складена. Поряд помітив купу вже насмиканої кимось соломи. Я підійшов ближче і вже хотів скинути ногою верхній шар соломи, покритий вранішньою росою, як раптом ця купа заворушилася і з неї хтось вискочив. Моє серце різко скочило ледве не до п"ят. Перед мною стояв худенький, блідий, коротко стрижений хлопчик. Він весь посинів від холоду, його босі ноги були брудні і мокрі від роси. Стара і аж чорна від мазути курточина висіла на його худеньких плечиках. На худенькому обличчю здавалося, що були лише великі злякані сині оченята. Він щось швидко повторював, простягаючи до мене худенькі посинілі долоньки. Я зрозумів, що він щось говорить про сіль. Мабуть він голодний. Я віддав йому частину свого пайка, що залишилася. Я набрав соломи і ми рушили далі. Сон як рукою зняло. Дорогою мені ніяк з голови не йшов цей хлопчина. Муляло вже не мої хворі ноги, муляло в моїй душі. Клята війна, від неї в першу чергу страждають ні в чому не винні діти !
Маруся чурай відома поетеса її творчість посіла важливе місце у розкішному саду поезіїї. її пісні козаки співали у походах з її піснями зустрічали і уславлбвали козаків . наприклад її пісня "віють вітри віють буйні " у цій пісні маруся оплакуе своє життя що вона без коханого а без нього і світ їй не милий пісня."ой неходи грицю"вона взяла зі свого життя . її дуже любили і поважали за її пісні та і її батько був козаком і захищав богдана хмельницького у бою.іще у народі її порівнювали здавньогрецькою поетессоюсапфо
Відповідь:
Це був вже досить прохолодний ранок. Ми їхали обозом в сусіднє містечко через безкрайній степ. Навколо ні душі і тиша. Я навіть трішки задрімав, Дорога була з ямами і підводу так підкидало, що я ніяк не міг зручно вмоститися від чого муляли мої ноги, які так у крутило від застарілого ревматизму. Але тут я помітив недалеко від дороги скирту. Можна б було трішки наскубати з неї соломи, підстелити і їхати буде зручніше і тепліше. Я зупинився і неквапом побрів до скирти. Неспішно оглянув її з різних боків. Спробував смикнути пару жмутків соломи, але вона була досить щільно складена. Поряд помітив купу вже насмиканої кимось соломи. Я підійшов ближче і вже хотів скинути ногою верхній шар соломи, покритий вранішньою росою, як раптом ця купа заворушилася і з неї хтось вискочив. Моє серце різко скочило ледве не до п"ят. Перед мною стояв худенький, блідий, коротко стрижений хлопчик. Він весь посинів від холоду, його босі ноги були брудні і мокрі від роси. Стара і аж чорна від мазути курточина висіла на його худеньких плечиках. На худенькому обличчю здавалося, що були лише великі злякані сині оченята. Він щось швидко повторював, простягаючи до мене худенькі посинілі долоньки. Я зрозумів, що він щось говорить про сіль. Мабуть він голодний. Я віддав йому частину свого пайка, що залишилася. Я набрав соломи і ми рушили далі. Сон як рукою зняло. Дорогою мені ніяк з голови не йшов цей хлопчина. Муляло вже не мої хворі ноги, муляло в моїй душі. Клята війна, від неї в першу чергу страждають ні в чому не винні діти !
Пояснення: