1. У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості. 2. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила. 3. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. 4. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. 5. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. 6. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) 7. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.
"Васюта хоче собіі гетьманства і не слухає Сомка-гетьмана, а запорожці собі гетьманом Брюховецького зовуть.Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!"
2. Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.
3. Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків.
4. Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей.
5. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси.
6. Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася)
7. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.