Гончарство
Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще
в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона
почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку.
Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну
цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети.
А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені
виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.
На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття
до н.е.
Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову
територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби
ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби
трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з
проявом філософ навколишнього середовища, природних
стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і
робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому,
чорний, червоний та коричневий.
З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом,
уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці.
Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі
приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.
Українська кераміка, незважаючи на довголітнє розчленування народу
різними окупантами, має характерну спільну всім школам національну
самобутність. Характерну для центральних областей Слобожанщини, західних
областей та Буковини і Закарпаття.
Кераміка Карпатського краю
Самобутність і своєрідність кераміки Карпатського краю може бути
пояснена спільністю техніки, колориту характерного у відповідності
етнографічного розселення Гуцулів, Бойків, Лемків та Покутян.
Основні риси гончарного ремесла зародившись в добу кам’яного віку з
невеликими змінами пройшли через добу бронзи, заліза, парового двигуна і
сміливо входить у вік розщеплення атома, зберігши свою самобутність,
вміло використовуючи досягнення доби в допоміжних процесах виробництва,
зберігаючи своєрідність.
Зовнішніми признаками особливості кераміки Карпатського краю є
використання кольорових глин для оздоблення виробів. Оригінальність
методу полягала в тому, що розпис робився шлікером певного складу який
за своїм кольором не завжди був таким, яким виходив після опалення
виробу в гончарному горні.
Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і
“чарування” – той що горно чарує.
Зародження, а вірніше становлення карпатської кераміки, як самобутнього
ремесла відноситься до XV століття і має стійкий характер дальшого свого
розвитку та розширення сфери вжитку.
XVII століття гама ангобу розширюється. А на протязі слідуючих ста років
широко використовується техніка заливання рисунку та рожкова техніка. Ці
техніки використовуються переважною більшістю майстрів і в наш час.
Гончарство
Гончарство одне з найстаріших ремесел людини. Зародилось гончарство ще
в кам’яному віці. Можна твердити що ще до оволодіння людини вогнем вона
почала формувати з глини предмети потрібні для вжитку.
Під палючим сонцем ці предмети набирали певну міцність і мали певну
цінність. Такими предметами могли бути ємкості для пожитків та амулети.
А вже з освоєнням людиною вогню на великій кількості стоянок вчені
виявили сліди гончарного посуду та подобу людської фігурки.
На території України сліди гончарства археологи датують 7-6 тисячоліття
до н.е.
Трипільська культура V-III тисячоліття до н.е., що охоплює лісостепову
територію України від Дніпра до Карпат дуже багата на гончарні вироби
ручної роботи без застосування гончарного круга. Гончарні вироби
трипільців були витворами мистецтва. Кераміка тут орнаментована з
проявом філософ навколишнього середовища, природних
стихій (можливо містики). Трипільці розмальовували поверхні, але і
робили рельєфний рисунок. При розписі вживали білий колір по сірому,
чорний, червоний та коричневий.
З використанням гончарного круга гончарство стає потаємничим промислом,
уже накопичуються кращі навики і уміння, створюються родові таємниці.
Твори гончарів мають прикладне та художнє примінення. Посуд в інтер’єрі
приміщення та сервіровці столу відіграє важливу роль.
Українська кераміка, незважаючи на довголітнє розчленування народу
різними окупантами, має характерну спільну всім школам національну
самобутність. Характерну для центральних областей Слобожанщини, західних
областей та Буковини і Закарпаття.
Кераміка Карпатського краю
Самобутність і своєрідність кераміки Карпатського краю може бути
пояснена спільністю техніки, колориту характерного у відповідності
етнографічного розселення Гуцулів, Бойків, Лемків та Покутян.
Основні риси гончарного ремесла зародившись в добу кам’яного віку з
невеликими змінами пройшли через добу бронзи, заліза, парового двигуна і
сміливо входить у вік розщеплення атома, зберігши свою самобутність,
вміло використовуючи досягнення доби в допоміжних процесах виробництва,
зберігаючи своєрідність.
Зовнішніми признаками особливості кераміки Карпатського краю є
використання кольорових глин для оздоблення виробів. Оригінальність
методу полягала в тому, що розпис робився шлікером певного складу який
за своїм кольором не завжди був таким, яким виходив після опалення
виробу в гончарному горні.
Як твердять самі гончарі слово “гончар” походить від “горна” і
“чарування” – той що горно чарує.
Зародження, а вірніше становлення карпатської кераміки, як самобутнього
ремесла відноситься до XV століття і має стійкий характер дальшого свого
розвитку та розширення сфери вжитку.
XVII століття гама ангобу розширюється. А на протязі слідуючих ста років
широко використовується техніка заливання рисунку та рожкова техніка. Ці
техніки використовуються переважною більшістю майстрів і в наш час.