На прикладі героїв повісті ,,Шпага Славка Беркути'' доведіть
або с тезу: «Характер
ЛЮДИНИ, її моральний вибір
залежить тільки від оточення”.
Напишіть Твір-роздум.​

Правильні відомості про Землю та її форму з’явились не відразу, не в один час і не водному місці. Проте де саме, коли, у якого народу вони були найбільш правильними, з’ясувати важко. Дуже вже мало збереглося про це вірогідних стародавніх документів та матеріальних пам’яток.
Одна з найдавніших культурних країн на Землі – Китай. За кілька тисяч років до н.е. китайці мали писемність, уміли зображати місцевість на карті і складали географічні описи. Та, на жаль, старокитайські „рисунки” (карти) і описи земель ще майже не вивчені. 

Індійська культура теж дуже давня. За переказами, індійці уявляли собі Землю у вигляді площини, що лежить на спинах слонів. Цінні історичні матеріали дійшли до нас і від стародавніх народів, які жили на Близькому Сході, в басейні рр. Тігру та Єфрату, в дельті Нілу і вздовж берегів Середземного моря в Малій Азії і Південній Європі. До наших часів дійшли писані документи з стародавньої Вавілонії. Давність їх – близько 6000 років. Вавілоняни, в свою чергу, успадкували знання від ще більш стародавніх народів. Вавілоняни вважали, що Земля має вигляд гори, західний схил якої займає Вавілонія. Вони помітили, що на південь від Вавілону – море, а на сході височать гори, через які не наважувались переходити. Тому їм здавалось, що Вавілонія розташована на західному схилі „світової” гори. Гора ця – кругла, і оточена вона морем, а на море, як перевернута чаша, спирається тверде небо – небесний світ. На небі, як і на Землі, є суша, вода та повітря. Небесна суша – це пояс сузір’їв Зодіаку, який як гребля, простягнувся серед небесного моря. По цьому поясі суші рухаються Сонце, Місяць і п’ять планет. Під Землею знаходиться безодня – пекло, куди спускаються душі померлих; уночі Сонце проходить через це підземелля від західного краю Землі до східного, щоб уранці знову почати свій денний шлях по небу гаючи, як за морським горизонтом заходить Сонце, люди думали, що воно спускається в море і що сходити воно теж повинно з моря. Отже, в основі уявлень стародавніх вавілонян про Землю лежали за явищами природи. Проте знання їх були обмежені, і через те вони не могли правильно пояснити ці явища. Народи, які жили в Палестині, інакше уявляли собі Землю, ніж вавілоняни. Стародавні євреї жили на рівнині, і Земля здавалась їм рівниною, на якій подекуди височать гори. Особливе місце у світобудові євреї відводили вітрам, які приносять з собою то дощ, то посуху. Оселя вітрів, на їх думку, міститься в нижньому поясі неба і відокремлює собою Землю від небесних вод: снігу, дощу і граду. Під Землею залягає вода, від якої догори йдуть канали, що живлять моря і ріки. Уявлень про форму всієї Землі у стародавніх євреїв, очевидно, не було. Відомо, що фінікійці, єгиптяни і стародавні греки були добрими мореплавцями: навіть на невеликих кораблях вони сміливо вирушали в далекі плавання і відкривали нові землі. Дуже багато чим географія завдячує еллінам, або стародавнім грекам. Цей нечисленний народ, що жив на півдні Балканського і Апеннінського півостровів Європи, створив високу культуру. Про найдавніші відомі нам уявлення греків про Землю ми знаємо з поем Гомера – „Одіссеї” і „Ілліади” (12-8 ст. до н.е.). З цих творів видно, що греки уявляли собі Землю трохи опуклим диском, який нагадує щит воїна. Сушу кругом обтікає ріка Океан. Над Землею розкинувся мідний небозвід, по якому рухається Сонце, піднімаючись щодня з вод Океану на сході і поринаючи в них на заході.

Серед жанрів усної народної творчості найпопулярнішим і найулюбленішим є пісня. Завжди лунає - в свята, в будні, в години праці... Українська душа невіддільна від пісні. Багато хто своє зачарування українською піснею перетворив на професію. У пісні відбита не лише висока духовність народу, його лексичне багатство, а й хронікальний розвиток цього жанру. З давніх часів до нас дійшли різні народні свята, які супроводжуються різноманітними обрядами і піснями. Окрему групу народних пісень складають календарно-обрядові, і їх вважають найдавнішими за походженням. Своїм виникненням вони сягають ще язичницьких часів. Залишки віри давніх слов'ян можемо знайти у текстах цих пісень. Як ми знаємо, наші предки вірили у світ, населений багатьма духами і божествами, поклонялися не одному Богові, а великому пантеону богів: молилися сонцю, місяцю, хмарам, зіркам, обожнювали і річки, землю - все, що було важливим у життєдіяльності людини, задобрювали жертвоприношеннями (часто приносили у жертву не тільки тварину, а навіть і людину). Одним з яскравих прикладів поєднання язичницької та християнської вір вважають колядки і щедрівки. Сучасні колядки виконуються під час Різдва 7 січня і прославляють сповіщаючи про Його народження. Насправді ж колядки з'явилися ще у язичницькі часи. Ці величальні пісні співалися на честь народження нового сонця у день зимового сонцестояння 25 грудня (за ст. ст.), або 7 січня (за н. ст.). Ось як співається у давньоукраїнських колядках: "Ясен світ засвітився...", "З того каміння то буде сонце...". Майже у кожній давній колядці згадується сонце. Величальні пісні супроводжувалися носінням зірки, що символізувало небесне світило. Цей елемент обряду зберігся і до сьогодні (як ми знаємо, невід'ємним атрибутом обряду колядування є носіння зірки). Отже, стародавній язичницький обряд наклався на одне з найбільших християнських свят - Різдво Христове. Щодо щедрівок, то читаючи дуже давні тексти, наприклад "Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка", можна помітити, що йдеться зовсім не про зимовий період. Отож, календарно-обрядові пісні беруть свій початок у далекому, на жаль, ще мало відомому минулому наших пращурів і несуть на собі беззаперечний відбиток їх вірувань, уявлень, світосприйняття.