На Щуку кто бумагу в суд подал,
что буцимбы она такее производила,
Что в пруду никто жизни не было:
тот заела в смерть, второго ободрала.
Поймали Щуку молодцы
Но в шаплици
Вместе в суд притаскалы,
Хотя чубы и мокренькие стали.
На тот раз судьями были
Якиись два Ослы,
Одна никчемная Кляча
И два стареньких Козла, -
Все народ, как видите, такой
Хороший и тихий.
По стряпчего, как завсегда полагается,
была приставлена Лиса ...
И в роще была такова,
что будто Щука и частенько,
как только сделается темненько,
Лисы и шлет то щупачка,
Так сотеньку карасиков живенько
Или линей хорошеньких ...
Действительно так было, или, может, кто солгал
(Кто врагов не имел!) -
А все-таки катюзи,
Как говорят, будет по заслугам.
Сошлись судьи, стали розбирать:
Когда и как оно, и ей присудить?
Как мудрствуй, а правды нигде дети.
Концов нельзя поховать ...
Недолго думали - решили
И Щуку на иве повесить велели,
- Позвольте и мне, господа, дело держать!
Здесь отозвалась Лисица. -
разбойница такую не так судить положено:
Чтобы больше ужаса ей нанесу
И чтобы всякий боялся так делать, -
В реке вражью Щуку утопить! -
Умная вещь! - все начали кричать,
Послушали Лиски
И Щуку бросили - в реку.
пісня – душа народу. твір – роздум.
пісня з давніх-давен вважається невід'ємною частинкою кожного народу. вона уособлює спогади про минуле, роздуми про сьогодення та мрії про щасливе майбутнє. на мою думку, жоден народ не може існувати без частини душі – пісні.
українські пісні наповнені глибоким змістом й роздумами. їх, народ описував свої переживання, почуття, мрії та надії.
багато про давні часи можуть розповісти обрядові пісні: веснянки, колядки, щедрівки. ми можемо не сприймати поклоніння предків перед силами природи, але шанобливе ставлення до хліба, праці, природи не може залишити нас байдужими. коляда та щедрівка піднімають настрій, об'єднують у християнській родині.
у пейзажній пісенній ліриці змальована чарівна краса рідної природи: безмежні степи, зелені ліси, блакитні річки, золоті пшеничні лани. здавалося б звичайний краєвид, та дорогий для серця, він оживає в пісенних рядках:
під гаєм в'ється річенька,
мов скло вона блистить.
долиною зеленою,
кудись вона біжить.
основне ж багатство рідної землі – український працелюбний народ, що заселяє її – про це теж розпові пісні.
в інших йдеться про нестримне кохання парубка до дівчини. вони яскраві на емоції та душевні переживання, які переповнюють їхні серця:
сопілочка калинова, ясенове денце
не сопілка тото грає, а любкове серце.
як не згадати козацькі пісні, що охоплюють цілу епоху визвольної боротьби. у них майстерно оспівані події, час, неординарні поступки героїв. відображається заклик до боротьби за волю та краще майбутнє в багатьох із них.
молодою кров'ю полеглих синів скроплені стрілецькі пісні. вони є особливим прикладом мужності в нерівній боротьбі з численним ворогом.
також у пісенній творчості неабияка роль відводиться материнській любові до своєї дитини, тузі за загиблим:
вернися, синку, додомоньку,
змию, зчешу головоньку.
а перейнятися силою пісні багаті художні засоби: постійні епітети, символи, паралелізм, метафора, зменшено-пестливі слова. пісні стільки можуть розповісти про все, вони дуже різні, що, напевно, залишиться байдужою тільки супер черства людина. допоки ми їх знаємо чи співаємо - пісні житимуть вічно, бо є частиною душі народу, тобто кожного з нас.
объяснение:
ответ: мої враження від повісті "захар беркут"
найбільш відомим художнім твором івана франка на історичну тему є повість «захар беркут». написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. у повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. у зображенні історичного минулого письменникові художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в галичині і в закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади захар беркут, його мужній син максим, жителі селища тухля, підступний тугар вовк, його дочка мирослава. найбільше сподобався та запам'ятався мені образ мирослави.
мирослава змальована франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.
це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — тугара вовка. можливо, саме тому мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. але попри все те мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим » згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. дівчина просить захара беркута прийняти її за дочку.
можна зробити висновок, що для мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, як підказують сумління й серце. увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить захару беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого максима, захарового сина. вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. навіть коли максим опинився в полоні, мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару.
повість «захар беркут» нагадує про те, що за щастя завжди треба боротися.
объяснение: