Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.
1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя.
1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота».
1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.
2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.
Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).
Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004).
2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.
Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.
В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.
Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.
Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.
Істину про те, що краса врятує світ важко заперечити. Проте слід не забувати про те, що розуміння краси у кожного різне і залежить воно від того, у чому саме людина вбачає силу краси. А її сила може бути у всьому – у шедеврах мистецтва, материнській любові, мальовничих краєвидах рідної батьківщини, любові до ближнього, обличчі немовляти чи дівчини з глянцевого журналу, моральному вчинку або ж у благородній справі.
Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня?Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». І це дійсно так. Спробую довести.Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю... Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність...
Твори Гоголя багаторазово екранізувалися. Його твори використані кількома композиторами при створенні опер та балетів. Крім цього, Гоголь був персонажем кількох фільмів та інших художніх творів.
1910 року у Російській імперії був випущений фільм «Жизнь и смерть А. С. Пушкина» (виробництво Московського відділку французького Товариства «Гомон»), де, серед іншого, О. Пушкін читає свої твори Гоголю.
За мотивами повісті «Вечори на хуторі біля Диканьки» 1961 року кіностудія «Мосфільм» випустила кольоровий фільм.
1967 року на кіностудії «Мосфільм» режисером Олександром Птушко був знятий фільм «Вій» за однойменним твором Гоголя.
1972 року кіностудія ім. Олександра Довженка за сценарієм Івана Драча, створеним за мотивами ранніх творів М. Гоголя, випустила фільм російською мовою «Пропавшая грамота».
1977 року на тій же кіностудії «Мосфільм» Леонідом Гайдаєм був створений фільм «Інкогніто з Петербурга», за п'єсою М. Гоголя «Ревізор», а 1996 року був екранізований спектакль Московського театру сатири під цією ж назвою.
2003 року був екранізований балет у постановці Ігоря Моісєєва «Ночь на Лысой горе» за мотивами творів Миколи Гоголя.
Компанія Step Creative Group випустила два квести: «Вечори на хуторі біля Диканьки» (2005) і «Вечір напередодні Івана Купала» (2006).
Першою грою за повістю Гоголя стала «Вій: Історія, розказана заново» (2004).
2009 року в Україні режисерами Петром Пінчуком та Євгенієм Березяком створений фільм «Дума про Тараса Бульбу». У той же час у Москві режисером Володимиром Бортком поставлений фільм «Тарас Бульба», з очевидним пропагандистським відтінком.
Мотиви гоголівських творів та їхніх персонажі використані у фільмі режисера Костянтина Худякова «Марево», завершеному у 2010 році.
В Україні проводиться щорічний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва ГОГОЛЬFEST, названий на честь письменника.
Прізвище письменника відбилося в назві музичної групи Gogol Bordello, лідер якої, Євген Гудзь, є вихідцем з України.
Зображення Гоголя та героїв його творів можна зустріти на поштових марках і монетах.
Та напевно ніхто не заперечить того, що в першу чергу нас приваблює зовнішня краса. А потім ми уже намагаємось заглянути «всередину». Яка ж з них важливіша? Зовнішня краса чи внутрішня?Думаю, що внутрішня. Чому? А все доволі просто. Пам’ятаєте, ще Екзюпері сказав, що «найголовніше те, чого очима не побачиш». І це дійсно так. Спробую довести.Уявіть собі красиву людину, з якої витягнули душу. Що ми побачимо замість неї? Порожнечу. Порожнечу, яку має заповнювати те, що керує нами та нашою сутністю, нашими вчинками та вибором у житті. Саме вона, внутрішня краса, приховує милосердя, чуйність, здатність любити, прощати та йти по життю... Саме у ній «ховається» те, за що ми любимо і поважаємо людину.Тільки шкода, що зараз мало таких людей – людей з великої літери та вмінням цінувати внутрішню красу інших. Але вони є, і це вселяє оптимізм. А той, хто не оцінить цю красу, не оцінить уже нічого в людині, навіть привабливу зовнішність...