надо написать: твір на тему" . Патріотизм і сила духу героїв твору . Володимира . Рутківського" . Джури козака . Швайки" По плану 1 Показ героїчного минулого в повісті Володимира Рутківського
2 Сила духу хлопчиків Джур
3 Пилип Швайка приклад справжнього козака
4 Мої враження від твору.
1. Змалку ненавидів табун, гурт і в загорожі, і на пасовиську волів бути сам.
2. Він сподівається на Степанову добрість.
3. З конюхом у нього особливі стосунки.
4. Він , Шептало, кінь особливий, кінь білий, а коли й попав у це бригадне стовпище, то завдяки злому випадку, химерам долі.
5. Шептало вперше пошкодував, що опинився на видноті
6. Серед усіх робіт він найбільше недолюблював крутити привід і їздити до міста
7. Він соромився упряжі, соромився становища робочої худобини
8. Йому кортіло будь-що виправдати Степана
9. Люди , знають: на Шептала можна покластися.
10. Такий покірний і роботящий, тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться.
Объяснение ПИШЕТЬСЯ В ЛАПКАХ І ВСЕ )))
Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Сонячний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).
Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображенням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройдисвіт» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проблему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».