Намалювати схеми і указати вид підрядності
1. Як би Данило хотів, щоб роки повіяли чорнобривцями його матері, яку він стрічає тільки в спогадах і снах.
2. Над притомленим завороженим степом стояла така тиша, що було чути, як знизу дихає колос, як згори випадають роси і місячна обніж.
Яким я уявляю людське щастя? (за оповіданням Олекси Стороженка „Скарб”)
Що таке щастя? Мабуть, ніхто не зможе пояснити унікальне явище. Адже інколи людина навіть не знає, що їй потрібно для цього. Щира любов, віддані друзі, родина за великим столом чи ще щось? Оте „щось” ми постійно намагаємось осягнути, відшукати серед полиць життя, збагнути всі своїм єством. Лише тоді здається прийде щастя. Та потрібно просто збагнути одну істину: „ Якщо хочеш бути щасливим – ти просто можеш ним бути”.На мою думку, щастя – це заповітна мрія, яка є у кожної людини. Коли вона хоче поїхати у подорож, побувати у незвичайній країні, і її мрія здійсниться, вона стане щасливою. Але на цьому щастя не скінчиться. Воно безкінечне. Адже за однією мрією прийде інша. Бо саме мрія є складовою сенсу нашого життя.Незвичним і досить дивним є уявлення про щастя в оповіданні Олекси Стороженка „Скарб”. Люди вважають щасливим того, хто все життя пролежав на печі, встаючи лише, щоб піднести до рота ложку запашного обіду, який готувала працьовита мати, а згодом любляча дружина. Саме заздрість у людей до життя головного героя Павлуся створила хибну думку про щасливу людину. Якби монети не сипалися до хати через вікно, якби не знайшлися люди, котрі піклувалися про нього не з корисливою метою, Павлусь навряд чи вважав себе щасливою людиною. Власне кажуче, він нею і не був. Адже випадкове щастя не можна назвати справжнім.Та інколи люди не розуміють, що щастя полягає не в статках, нажитих нечесним шляхом, а в гарних моментах життя. Інколи досить вкласти щиру любов у букет ромашок, а не подарувати одну троянду, хоч якою красивою вона не була б. Тому кожна людина є творцем свого щастя. Адже лише вона сама здатна відтворити власну мрію і стати щасливою!
Головна мета Борулі — добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації. В гонитві за ілюзорним герой губить справжні цінності, вироблені народною мораллю. Сміховинність своїх вчинків Мартин не помічає. Свої плани він розповідає ще на початку п’єси. Він жалкує через те, що ще його батько не подбав про «гражданську службу». Хоче отримати чин та визнання. Своїх дітей він також хоче вивести в люди: «От сина опреділив у земський суд, та ще мало знає, не натерся, а, бог дасть, натреться, тоді повіреного не треба – самі всі іски поведем! Коли б ще дочку пристроїть за благородного чоловіка.»
Комізм ситуації в тому, що Мартин – людина старосвітських звичаїв і виховання. Сім’я його – дружина, син та дочка – також дотримуються старосвітських звичаїв. Боруля скрізь зазнає поразки: сусід-поміщик виграв у нього позов у суді, сина Степана «попросили» з канцелярії, де він працював, наречений Марисі виявився шарлатаном і втік, чому дівчина безмірно рада. Нарешті через одну букву в прізвищі (Боруля – Беруля)рід Мартина не визнали дворянським. Тому він спалює «дворянські» попери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі : «Горять червоно, як кров дворянська, горять!…О-о-о!… Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!( ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!… Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!( Тихо плаче.)»
Поряд з наївним Мартином драматург змальовує хижака Трандальова. Це – людина без певної професії, якій чужі поняття порядності та гідності. Він прижився біля такого, як дворянин Красовський, і одночасно веде справу Борулі проти Красовського, а справу Красовського проти Борулі. Цей тип — продовження суспільної системи.
Образами дружини, дітей Мартина і наймитів драматург стверджує здорову народну мораль. Вони не цураються тяжкої роботі на землі, шанують народні традиції і звичаї.
В своєму творі Карпенко-Карий стверджує принципи правди, простоти та любові до свого народу. Сміх у п’єсі не нищівний, а аналітичний та співчутливий. Описані події по суті трагічні,проте подані у комічній формі.