Написання асоціативного етюду, есе, викликаного певним художнім образом Підготуємось до написання:

Етюд – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу.

Художня асоціація – зв'язок уявлень, коли одне з них у людській свідомості викликає низку інших, інколи ірраціональних (чистий – божественний), контрасту (добро –зло), суміжністю в часі (весна – цвітіння) чи в просторі (поле –жито) і постає як наслідок естетичного освоєння дійсності.

З цього приходимо до висновку, що асоціативний етюд – невеликий за обсягом твір, основою якого є уявлення, викликане у людській свідомості на основі власного досвіду, вражень.
Основні ознаки етюду:
Який за обсягом? (Коротка форма)
Що описується? (Безпосередні враження від певного художнього образу)
Чи відчувається думка автора? (Висловлення своїх почуттів)
Чи використовуються художні засоби? (Образність мови: використання епітетів, порівнянь тощо)

Оберіть один образ з твору "Хіба ревуть воли, як ясла повні". Подумайте, які асоціації викликає у вас цей художній образ, які емоції формуються під час обдумування асоціацій, до яких власне висновків ви приходите. Запишіть свої думки у вигляді есе.

Пам'ятайте:
- обсяг 1-1,5 стор.;
- обов'язкова наявність авторської думки.

Мару́ся Богусла́вка — легендарна українська героїня XVI та XVII ст. Подібно до Насті Лісовської (Роксолани), Марусю взяли у полон турки і віддали до гарему турецького султана. Відома козацька дума цього періоду оповідає історію, як Маруся піднімається до такого рівня, що її турецький власник залишає з ключами від його замку і темниці. Вона використовує можливість звільнити 700 українських козаків-невільників, які перебували в полоні протягом 30 невільних (за іншими варіантами думи 33 роки) років. Та вона не повертається з ними додому, а залишається у гаремі, оскільки це стало єдиним життя, до якого вона звикла. Маруся символізує тих, хто залишає Україну, але все ще має сильне поєднання до землі свого походження.

Як і решта неокласиків, Рильський безпосередньо своєю творчістю не реагував на політичні події і протягом 1920-х років цілковито ізолювався від радянської дійсності, лише подеколи в одвертій формі (наприклад, у вірші «На світі є співучий Лянґедок») чи у вигляді іронічних «відступів» (як у «Чумаках» чи поемі «Сашко») виявляв обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, що панувала тоді (зокрема, у статті «Моя апологія, альбо самооборона», «Більшовик», Київ, ч.216, 23 вересня 1923). Така поведінка поета викликала гострі напади офіційної критики, що врешті закінчилося арештом НКВС у 1931, після чого він майже рік просидів у Лук'янівській тюрмі. Після ув'язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Його товариші-неокласики М. Драй-Хмара, П. Филипович, М. Зеров були репресовані й загинули в концтаборах.

Після ув'язнення, з 1931 року творчість Рильського зазнає змін, і в збірці «Знак терезів» (1932) проголосив активне сприйняття радянської дійсності, завдяки чому він єдиний з неокласиків урятувався від сталінського терору і був зарахований до числа офіційних радянських поетів. Його творчість поділилась на два річища — офіційне та ліричне, в останньому йому вдавалося створити незалежні від політики, суто мистецькі твори, які пережили його.