Добрий день, мій друже Томе! Хоча ти мене і не знаєш, але я твоя знайома. Я з захопленням прочитала про тебе книгу, яку написав твій творець – відомий американський письменник Марк Твен. «Пригоди Гекльберрі Фінна» мені дуже сподобалися і я хотіла б жити по сусідству з тобою і стати твоєю товаришкою. Я знаю, що товаришів у тебе і без мене було багато, але я б навчила тебе сучасним розвагам, а якщо б ти погодився, взяла б тебе у похід, бо цього року ми плануємо поїхати туристським табором до Криму. Крим – це такий гарний острів на півдні нашої країни. Там дуже красиві місця і я впевнена, що тобі б ця подорож дуже сподобалась. Ти й так більшість часу проводив на вулиці, тому для тебе ця подорож не склала б ніяких труднощів. І якби ти був разом з нами, я впевнена, що нам не довелося б ні хвилини нудьгувати.Я не маю сумніву, що я знайшла б з тобою спільну мову, бо коли я читала книгу про тебе, я знаходила у себе багато рис, спільних з твоїми. Я хоч і вчусь непогано, та для мене, як і для тебе, понеділок – це самий неприємний у тижні день. «У понеділок зранку Том Сойєр почував себе дуже нещасним. Так завжди бувало з ним по понеділках, бо цього дня починається тиждень нових страждань у школі». Мені, як і тобі, у п’ятницю не хочеться розлучатися зі школою, а в понеділок зранку вже не хочеться туди іти. Та дивлячись на тебе, я навчилась все робити з легкістю і самі неприємні справи тепер у мене вирішуються дуже швидко і не приносять мені неприємностей. Добре, що «Пригоди Гекльберрі Фінна» – це моя улюблена книга.Ти, Томе, сміливий і добрий, бо ти нікому не робив зла. Ти вмів знаходити справжніх товаришів. Прикладом цього може бути Гек, який був із родини алкоголіка і дружити з ним нікому з дітей не дозволяли. Але ти побачив в ньому гарну людину і дружив з ним попри заборону. А ще мені подобається, що у тебе завжди є власна думка і ти не боїшся її висловлювати. Я б дуже хотіла, щоб у мене були такі ж добрі, веселі і сміливі друзі, як ти, Томе, та твій приятель Гек.Якщо ти зможеш приїхати, то цього літа я за тебе до себе в гості. Якщо не зможеш приїхати влітку, приїжджай взимку. В зимову пору у нас теж дуже красиво і цікаво. В центрі нашого міста буде стояти красива новорічна ялинка, а протягом двох неділь після нового року можна побувати на багатьох різноманітних святкуваннях, виставках та ярмарках. Я гарантую, що нудьгувати нам не доведеться.З нетерпінням чекаю від тебе листа!Твоя подруга….
Мої роздуми над твором В. Дрозда «Білий кінь Шептало». «Супроти вітру довго не пробіжиш і розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись в душі вільнім, аніж бути скореним насправжки». З точки зору композиції, логічніше було почати твір якимось вступом, можливо, розповіддю про біографію письменника чи про літературний процес того часу. Але я відразу виніс на початок свого твору тезу, яка не дає мені спокою. Перш ніж ми почали обговорювати цей твір у класі, ми встигли обмінятися враженнями з іншими учнями. Я зі здивуванням дізнався, що більшість з них сприймає новелу про коня Шептала як новелу про життя тварини, тобто буквально, прямолінійно, якщо не сказати — надто буквально. Але мені здалося, що цей твір символічний і зовсім не про тварину в ньому йдеться. Я вважаю, що за образом Шептала стоїть глибока алегорія. Шептало — уособлення людської душі, її вагань та поневірянь: прагнення волі чи підкорення силі обставин? Протест чи конформізм? Цитата, винесена мною на початок твору, спричинила глибокі й серйозні роздуми. Але, чи не вперше, я не маю категоричного судження, впевненої власної позиції. Тож я нічого не стверджуватиму, але спробую подумати просто в цьому творі. Є проблеми, про які ти б ніколи й не замислився: якісь конкретні реальні речі до часу видаються важливішими. Але отак, майже випадково, зіткнувшись із цим, я не можу лишитись осторонь... Головний герой новели (дивно говорити так про тварину, але його непроста душа, сповнена цілком людських переживань та вагань, дає нам таке право) наприкінці твору таки повертається до свого хазяїна Степана. Втеча на волю видається нібито стихійною дією, він радий ткнутися мордою в руки Степана, не боїться й майбутніх сварок чи навіть ударів. Мені було боляче це читати. Це не історія про безмежну довіру тварини до людини чи щось таке, а історія про викривлення, приручення гордої красивої душі. Принаймні така моя думка. Це історія підкорення, навіть поневолення. 1 якщо спочатку це поневолення було тільки формальним, то наприкінці воно стало остаточним, бо неволя — не жердини, з яких складається загорожа, неволя — всередині... Те саме з людиною. Не в змозі надалі чинити опір, людина думає, що «розумніше до часу прикинутися скореною, лишившись в душі вільною, аніж бути скореною насправжки». Але де ж гарантія, що роль, маска не стане сутністю, шо дух волі не загубиться, не вивітриться? То як? Краще удати з себе скореного? Чи треба бігти проти вітру проти течії? Це не питання відірваної від життя філософії, це питання світогляду, життєвої позиції, питання нагальне, якщо можна так сказати... Скільки разів ми ставимо його собі, але ніколи не доходимо до широкого узагальнення. Таке узагальнення підказав мені твір Володимира Дрозда. Поки що я не маю повної, остаточної відповіді на це питання, але шукатиму її і не полишу своїх роздумів на півдорозі... Вийшло так, що в моєму творі значно більше питань, аніж відповідей. На жаль чи на щастя, в житті теж значно більше питань, аніж відповідей. Я схиляюсь до позиції опору, протесту, боротьби. І тут ховається небезпека: чи не виллється це все у звичайний максималізм, загальне заперечення, боротьбу всіх проти всіх? От... І знов питання. Важко дати відповідь за такий короткий проміжок часу, у такому короткому творі. Нелегко й взагалі знайти ці відповіді. Твір В. Дрозда незвичайний, він вражає своєю глибиною і не залишає байдужим. Я сподіваюсь, шо, перечитавши його ще раз, я осягну більше, відкрию, можливо, приховані підтексти. Сподіваюсь, що хоча мої роздуми й не принесли поки що бажаного результату, але її думки та почуття, що їх викликав у мене твір «Білий кінь Шептало» Володимира Дрозда, до мені колись краще зрозуміти себе, розібратися в певних життєвих ситуаціях.
