Вірш є особливою, поетичною формою, яку відносять до ліро-епічних жанрів художньої літератури. Її основна ознака – в ритмічної організації тексту, заснованої на впорядкованому чергуванні ударних і ненаголошених складів. Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметр
Вагоме значення в украïнськiй лiтературi має П. Кулiш як прозаïк. Основне мiсце тут займає роман “Чорна рада”, у якому автор точно вiдтворив провiднi закономiрностi епохи. Основний конфлiкт твору Ї це зiткнення верхiв i низiв, старшинських козакiв i чернi Ї запорожцiв, селян, ремiсникiв. Письменник першим у лiтературi перенiс всю увагу не на зовнiшнiх ворогiв, а на внутрiшню боротьбу в самiй державi. Це i дало змогу побачити головнi причини соцiального розподiлу серед населення, що стало нацiональною трагедiєю. У основу твору лягли бурхливi подiï, гострi ситуацiï, через якi формувалися сильнi характери, особистостi, що були вiдданi своïм iдеям. У цiй хронiцi автор спирається на iсторичнi подiï i дає ïм свою оцiнку. На Лiвобережнiй Украïнi гетьманом був обраний Сомко; Правобережна ж була автономiєю Польщi. Пiсля смертi Б. Хмельницького Брюховецький подався на Сiч i став найнебезпечнiшим конкурентом у боротьбi за гетьманську булаву. В Украïнi загострилася боротьба мiж старшиною i мiщанами, селянами, духовенством. Брюховецький умiв вести за собою юрбу, умiв чинити iнтриги i доноси на своïх супротивникiв, цим самим демонстрував перед Москвою свою вiрнопiдданiсть царевi. Тому i допомiг йому царський уряд здобути булаву, сподiваючись з його до змiцнити своï позицiï в Украïнi. Так пiдступнiстю, обманом Брюховецький став гетьманом Украïни, що призвело до мiжусобиць, до кровопролитноï вiйни. У цьому соцiально-iсторичноТворча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60 рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до Г. Рентель (1862) вiн писав: “Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого, але … небагато в нас людей гiдних, решта Ї дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï”.
Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр “Чорна рада”, пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю, створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi (“Кулiшiвка”), створив “Граматику” для украïнських шкiл. У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi: батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави, ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло. Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй
Ї його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний. Так I. Франко писав: “Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя, але вносили фермент у лiтературне життя Украïни…” Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.
См. также*у романi вiдтворена боротьба станiв, боротьба рiзних суспiльних верств. Автор викриває i засуджує добу Руïни, яка призвела до соцiального розладу мiж селянами i помiщиками, мiщанами i шляхтою, мiщанами i козаками, низовим козацтвом, “черню” i козацькою старшиною. Саме цi соцiальнi конфлiкти i спричинили “чорну раду” у Нiжинi 1663 року.
Повість — епічний твір середньої жанрової форми. Частіше за все говорять про її проміжне становище між романом і оповіданням, нечіткість і розмитість жанрових меж. Дійсно, повість має чимало спільного як з романом, так і з оповіданням. У ній розкривається людська доля, взаємини героя з навколишньою дійсністю. Відмінності скоріше мають кількісні, а не якісні параметр
Вагоме значення в украïнськiй лiтературi має П. Кулiш як прозаïк.
Основне мiсце тут займає роман “Чорна рада”, у якому автор точно вiдтворив
провiднi закономiрностi епохи. Основний конфлiкт твору
Ї це зiткнення верхiв i низiв, старшинських козакiв i чернi
Ї запорожцiв, селян, ремiсникiв. Письменник першим у лiтературi перенiс всю увагу
не на зовнiшнiх ворогiв, а на внутрiшню боротьбу в самiй державi. Це i дало змогу
побачити головнi причини соцiального розподiлу серед населення, що стало
нацiональною трагедiєю. У основу твору лягли бурхливi подiï, гострi
ситуацiï, через якi формувалися сильнi характери, особистостi, що були
вiдданi своïм iдеям. У цiй хронiцi автор спирається на iсторичнi подiï i
дає ïм свою оцiнку. На Лiвобережнiй Украïнi гетьманом був обраний Сомко;
Правобережна ж була автономiєю Польщi. Пiсля смертi Б. Хмельницького Брюховецький
подався на Сiч i став найнебезпечнiшим конкурентом у боротьбi за гетьманську
булаву. В Украïнi загострилася боротьба мiж старшиною i мiщанами, селянами,
духовенством. Брюховецький умiв вести за собою юрбу, умiв чинити iнтриги i доноси
на своïх супротивникiв, цим самим демонстрував перед Москвою свою
вiрнопiдданiсть царевi. Тому i допомiг йому царський уряд здобути булаву,
сподiваючись з його до змiцнити своï позицiï в Украïнi. Так
пiдступнiстю, обманом Брюховецький став гетьманом Украïни, що призвело до
мiжусобиць, до кровопролитноï вiйни.
У цьому соцiально-iсторичноТворча спадщина видатного дiяча украïнськоï культури П. Кулiша майже 60
рокiв заборонялася iдеологами комунiстичного режиму, але зараз повернулася до
скарбницi духовного життя украïнського народу, допомагає нам; краще зрозумiти
героïчнi i трагiчнi сторiнки украïнськоï iсторiï.
Пантелеймон Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï. Так, у листi до
Г. Рентель (1862) вiн писав: “Кращого вiд украïнцiв в iдеï нема нiчого,
але … небагато в нас людей гiдних, решта
Ї дурноляпи, можливо, бiльше шкiдливi, нiж кориснi для розповсюдження в
суспiльствi рятiвноï для майбутнього украïнськоï iдеï”.
Чим же цiнний для нас Кулiш? Саме вiн написав новаторський твiр “Чорна рада”,
пiднiсши ним украïнську лiтературу до свiтового рiвня. Саме вiн започаткував
украïнський iсторичний роман. П. Кулiш був мистецьким новатором у галузi
перекладу свiтовоï лiтератури украïнською мовою, та ще й в той час, коли
виданi були укази про заборону рiдноï мови, вiн перший переклав Бiблiю,
створив перший украïнський правопис на фонетичнiй основi (“Кулiшiвка”),
створив “Граматику” для украïнських шкiл.
У своïх творах порушував важливi проблеми, якi є актуальними й сьогоднi:
батьки i дiти, кохання й подружнє життя, патрiотизм i незалежнiсть держави,
ставлення влади до народу, народна мораль, добро i зло.
Усе своє життя Кулiш служив украïнськiй нацiональнiй iдеï, у нiй
Ї його єдина мета, у нiй вiн був послiдовний.
Так I. Франко писав: “Кулiш усе життя своє шукав шляхiв, палаючи пристрастю
сказати якесь велике слово. У даний момент твердо переконаний у правотi своєï
думки, вiн усе ж незабаром вiдкидав ïï, щоб знову з такою ж
самовпевненiстю захищати яку-небудь iншу. Цi питання складали трагедiю його життя,
але вносили фермент у лiтературне життя Украïни…”
Важливим є те, що письменник широко вiдтворив життя рiзних сфер тогочасного
суспiльства та типових представникiв усiх соцiальних верств.
См. также*у романi вiдтворена боротьба станiв, боротьба рiзних
суспiльних верств.
Автор викриває i засуджує добу Руïни, яка призвела до соцiального розладу мiж
селянами i помiщиками, мiщанами i шляхтою, мiщанами i козаками, низовим козацтвом,
“черню” i козацькою старшиною. Саме цi соцiальнi конфлiкти i спричинили “чорну
раду” у Нiжинi 1663 року.