Написать. написати докладний переказ тексту. на украинском языке. сад сонячний світ пронизував зелені дерева, що позбиралися на схилі гори, неначе створюючи велику різнобарвяну сім’ю. батько гуляв поміж дерев та перед кожним зупинявся, наче зустрів знайому людину. у цьому саду було посаджено найрізноманітніші дерева різного віку: груші, вишні, яблуні, сливи, дуби, липи, горіхи. росла навіть висока тополя, своїм листячком до неї розмовляла молода, гнучка. «кожен хазяїн,— розповідав товариш,— біля своєї хати траву косить для худоби, а наш батько все своє життя саджав дерева. навесні черешню посадить, а восени вже кущ смородини дістане. бачиш, скільки понасаджував». батько ходив поміж дерев, торкаючись до них долонями, відчуваючи їхнє тепло, наче вони могли розповісти йому щось. «кожне дерево,— продовжував розповідати товариш,— посаджене не самим батьком, а разом з яким-небудь гостем. оцей дуб ми з батьком посадили вдвох. кожне дерево — це пам’ять про людину: батько згадує їх усіх. раз приїхав я до батька у село, сходили ми на цвинтар до матері, а, повертаючись, пішли через сад. батько йшов, наче сліпий, а біля того дерева зупинився і каже: «сину, а з ким я це дерево посадив, не пам’ятаєш? ». я, звісно, не пам’ятав. тоді він почав згадувати, перебирати в голові людські імена, наче про всі дерева пам’ятаєте, а про це забув. аж сльози з’явилися на обличчі».
Объяснение:
Мистецтво пробудження піснею в слухача спогадів про минуле і донесення цим до нього певної ідеї виникло в глибокій давнині. Згадки про історичні пісні щедро розсипані в творах римських і середньовічних авторів. Найдавніший текст історичної пісні, який дійшов до нас, – фрагмент пісні про перемогу франкського короля Хлотаря II (613–629) над саксами. Про розуміння франкською елітою значення історичних пісень свідчить указ короля франків Карла Великого про їх збирання та записування.
12–13 ст. – епоха розквіту рицарських пісень у Франції та Іспанії; тогочасні історичні пісні стали основою літературного героїчного епосу ("Пісня про Нібелунгів", "Пісня про мого Сіда", Едда тощо). Давньоруські джерела донесли до нас імена співців Митуси та Бояна. Генеза історичної української пісні тісно пов'язана з давніми плачами й голосіннями, традиціями колядування[1].
В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської Русі та українських дум. Відмінність між ними В. Антонович і М. Драгоманов бачили в тому, що історичні пісні – "загальнонародна, а не лише кобзарська форма поезії". Як й історичні думи, історична пісня є зразком епічного жанру, але вони відрізняються від дум формою – насамперед чіткою, упорядкованою, лаконічною строфою. В думах широко застосовуються речитатив з елементами імпровізації і схильність до бардівського виконання, а в історичній пісні перевага віддається мелодійності й правильним, здебільшого дво- і чотирирядковим строфам та колективному виконанню. Ще однією особливістю пісні є лаконізм, чітка музична ритміка, перевага ліричного елементу над епічним[1].
Назву «історичні пісні» вперше ввів в українську фольклористику Микола Гоголь у середині XIX століття.
Історичні пісні відтворюють найголовнішу рису народних героїв — готовність іти на самопожертву заради громадянського добра.
Відповідь:Давня українська література — частина української літератури від найдавніших часів до кінця XVIII ст., яка створювалася на українських етнічних землях різними мовами (староукраїнською, латинською, польською, російською та ін.) Початковий і найтриваліший період розвитку українського письменства, його фундамент, на якому пізніше розвинеться нова українська література. Вона, постійно розвиваючись, змінювалася, виробляла свою жанрову систему, зумовлену характером тогочасного мислення як авторів, так і читачів, а також нерозривним зв’язком її з історією, релігією, філософією, великою залежністю стилю твору від жанру.
Пояснення: