Лірика описує почуття, які відчуває герой в різні моменти свого життя. Цей рід літератури грунтується не на сюжеті, а на враженнях, почуттях, переживаннях і асоціаціях. У багатьох ліричних творах сюжет відсутній, а описи будь-яких подій або пейзажів служать автору виразними засобами. Драма повністю протилежна ліриці, оскільки всі драматичні твори побудовані виключно на дії. Описово-розповідні кошти в драмах практично не застосовуються. Сюжети більшості драм побудовані на боротьбі або протистоянні героїв, але в деяких творах провідну роль грають не дії, а роздуми героїв, виражені у вигляді монологів.
Твори, складові культурний багаж людства, дуже різноманітні за змістом, формою викладу, композиції. Кожен автор вибирає свої виразні засоби і вкладає в твір свою неповторну індивідуальність. Однак все різноманіття творів малих і великих жанрів ділиться всього на три літературних роду - лірику, драму і епос. Кожен рід літератури об`єднує групу жанрів, подібних за структурою. Твори, що відносяться до різних родів, відрізняються опису героїв і світу, в якому вони існують. Так, головною ознакою епічних творів можна назвати об`єктивність. Ліричний твір має суб`єктивну забарвлення, а в драмі описуються вчинки і дії людини.
А тепер опишемо кожен рід більш докладно, починаючи з лірики, і закінчуючи епосом.
Лірика, рід літератури, який успадкував назву музичного інструмента. Зародження як цього роду, так і двох інших, почалося в Стародавній Греції. Давньогрецькі поети виконували свої твори під мелодійні звуки ліри. Відповідно, і жанр був названий лірикою. Як правило, ліричні твори не містять закінчених характерів чи історичних картин. Лірика описує почуття, які відчуває герой в різні моменти свого життя. Цей рід літератури грунтується не на сюжеті, а на враженнях, почуттях, переживаннях і асоціаціях. У багатьох ліричних творах сюжет відсутній, а описи будь-яких подій або пейзажів служать автору виразними засобами.
Драма повністю протилежна ліриці, оскільки всі драматичні твори побудовані виключно на дії. Описово-розповідні кошти в драмах практично не застосовуються. Текст творів, що входять в драматичний рід літератури, в основному, складається з діалогів і монологів, а зрідка зустрічається авторська мова несе допоміжну функцію і не входить в сюжет. Як правило, авторська мова складається з переліку героїв, короткого опису їх зовнішності, характеру, настрою та оточення. Сюжети більшості драм побудовані на боротьбі або протистоянні героїв, але в деяких творах провідну роль грають не дії, а роздуми героїв, виражені у вигляді монологів.
Епос, рід літератури, що сполучає в собі і драму, і лірику. По-грецьки його назва означає «розповідь», яке повністю описує сутність епосу. Епічні твори описують події минулого, зосереджені навколо одного лили кількох героїв. Як у драмі, епічний сюжет заснований на подіях і діях, але зустрічаються в епічних творах та елементи лірики, такі як описи природи або переживань героя.
Тобто, лірика описує в чистому почуття і враження героя . Я такі види лірики : інтимна лірика, пейзажна лірика ,патріотична і релігійна
Священною книгою християн, як відомо, є Біблія. Проте не завжди ця книга існувала в такому вигляді, як ми її знаємо зараз. Створювалась вона протягом кількох століть різними людьми і складалася не завжди з одних і тих же текстів. Деякі зі складових частин Біблії церковники вважали неканонічними і вилучали їх як шкідливі для народу.
Першу в Україні спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма зробив у 1905 р. Іван Франко, видавши книжку «Сотворіння світу». Прагнучи відкрити народові те, чого досягла історична наука, він писав: «... до найглибших тайників науки мас вільний доступ кожний чоловік, у кого в серці горить чисте і святе бажання — пізнати правду, і в кого розум настільки вироблений, щоб зрозуміти й оцінити її».
Найдавніші тексти, які євреї взяли до своєї Біблії, були створені мирними хліборобами, правдивими й лагідними, закоханими в природу й музику - шумерами. Коли кочові племена семітів завоювали їх, рабини почали переписувати шумерський епос та міфологію з їхніх глиняних клинописних табличок, створюючи таким чином своє святе письмо. На основі біографії видатних історичних осіб рабини створили вигадану постать пророка Мойсея, який нібито був автором П'ятикнижжя, що увійшло до складу Старого Заповіту.
Книги Нового Заповіту складалися в перші століття нашої ери послідовниками вчення Ісуса Христа. Це були так звані Євангелія. Слово євангеліє первісно означало «винагорода за благу вість». Пізніше стало означати саму «благу вість» про появу видатної особи. Цим словом стали називати й книги, в яких викладений життєпис Ісуса. А євангелістами називають авторів цих життєписів, яких у Біблії нині чотири: Матвій, Марко, Лука, Іван. На початку нашої ери таких євангелій писалися сотні, і кожне з них мало свою версію про життя, муки і воскресіння сина Божого. Існувало безліч різних християнських сект. Автор II ст. Цельс писав, що його сучасники християни не відчували докорів сумління, переписуючи й виправляючи євангелія по три — чотири рази, щоб заперечити різні звинувачення на свою адресу.
Через віки пронесли українці завдяки Святому Письму віру в свого Бога і в свій народ, в його життєву силу. Це Письмо зміцнювало надію на те, що вихід із неволі буде знайдено за умов дотримання наслідування Божих заповідей, і стверджувало любов до усіх як запоруку світової гармонії. Біблія також є невичерпним джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини.
Сюжети більшості драм побудовані на боротьбі або протистоянні героїв, але в деяких творах провідну роль грають не дії, а роздуми героїв, виражені у вигляді монологів.
Твори, складові культурний багаж людства, дуже різноманітні за змістом, формою викладу, композиції. Кожен автор вибирає свої виразні засоби і вкладає в твір свою неповторну індивідуальність. Однак все різноманіття творів малих і великих жанрів ділиться всього на три літературних роду - лірику, драму і епос. Кожен рід літератури об`єднує групу жанрів, подібних за структурою. Твори, що відносяться до різних родів, відрізняються опису героїв і світу, в якому вони існують. Так, головною ознакою епічних творів можна назвати об`єктивність. Ліричний твір має суб`єктивну забарвлення, а в драмі описуються вчинки і дії людини.
А тепер опишемо кожен рід більш докладно, починаючи з лірики, і закінчуючи епосом.
Лірика, рід літератури, який успадкував назву музичного інструмента. Зародження як цього роду, так і двох інших, почалося в Стародавній Греції. Давньогрецькі поети виконували свої твори під мелодійні звуки ліри. Відповідно, і жанр був названий лірикою. Як правило, ліричні твори не містять закінчених характерів чи історичних картин. Лірика описує почуття, які відчуває герой в різні моменти свого життя. Цей рід літератури грунтується не на сюжеті, а на враженнях, почуттях, переживаннях і асоціаціях. У багатьох ліричних творах сюжет відсутній, а описи будь-яких подій або пейзажів служать автору виразними засобами.
Драма повністю протилежна ліриці, оскільки всі драматичні твори побудовані виключно на дії. Описово-розповідні кошти в драмах практично не застосовуються. Текст творів, що входять в драматичний рід літератури, в основному, складається з діалогів і монологів, а зрідка зустрічається авторська мова несе допоміжну функцію і не входить в сюжет. Як правило, авторська мова складається з переліку героїв, короткого опису їх зовнішності, характеру, настрою та оточення. Сюжети більшості драм побудовані на боротьбі або протистоянні героїв, але в деяких творах провідну роль грають не дії, а роздуми героїв, виражені у вигляді монологів.
Епос, рід літератури, що сполучає в собі і драму, і лірику. По-грецьки його назва означає «розповідь», яке повністю описує сутність епосу. Епічні твори описують події минулого, зосереджені навколо одного лили кількох героїв. Як у драмі, епічний сюжет заснований на подіях і діях, але зустрічаються в епічних творах та елементи лірики, такі як описи природи або переживань героя.
Тобто, лірика описує в чистому почуття і враження героя . Я такі види лірики : інтимна лірика, пейзажна лірика ,патріотична і релігійна
Священною книгою християн, як відомо, є Біблія. Проте не завжди ця книга існувала в такому вигляді, як ми її знаємо зараз. Створювалась вона протягом кількох століть різними людьми і складалася не завжди з одних і тих же текстів. Деякі зі складових частин Біблії церковники вважали неканонічними і вилучали їх як шкідливі для народу.
Першу в Україні спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма зробив у 1905 р. Іван Франко, видавши книжку «Сотворіння світу». Прагнучи відкрити народові те, чого досягла історична наука, він писав: «... до найглибших тайників науки мас вільний доступ кожний чоловік, у кого в серці горить чисте і святе бажання — пізнати правду, і в кого розум настільки вироблений, щоб зрозуміти й оцінити її».
Найдавніші тексти, які євреї взяли до своєї Біблії, були створені мирними хліборобами, правдивими й лагідними, закоханими в природу й музику - шумерами. Коли кочові племена семітів завоювали їх, рабини почали переписувати шумерський епос та міфологію з їхніх глиняних клинописних табличок, створюючи таким чином своє святе письмо. На основі біографії видатних історичних осіб рабини створили вигадану постать пророка Мойсея, який нібито був автором П'ятикнижжя, що увійшло до складу Старого Заповіту.
Книги Нового Заповіту складалися в перші століття нашої ери послідовниками вчення Ісуса Христа. Це були так звані Євангелія. Слово євангеліє первісно означало «винагорода за благу вість». Пізніше стало означати саму «благу вість» про появу видатної особи. Цим словом стали називати й книги, в яких викладений життєпис Ісуса. А євангелістами називають авторів цих життєписів, яких у Біблії нині чотири: Матвій, Марко, Лука, Іван. На початку нашої ери таких євангелій писалися сотні, і кожне з них мало свою версію про життя, муки і воскресіння сина Божого. Існувало безліч різних християнських сект. Автор II ст. Цельс писав, що його сучасники християни не відчували докорів сумління, переписуючи й виправляючи євангелія по три — чотири рази, щоб заперечити різні звинувачення на свою адресу.
Через віки пронесли українці завдяки Святому Письму віру в свого Бога і в свій народ, в його життєву силу. Це Письмо зміцнювало надію на те, що вихід із неволі буде знайдено за умов дотримання наслідування Божих заповідей, і стверджувало любов до усіх як запоруку світової гармонії. Біблія також є невичерпним джерелом мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини.