Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.
Відповідь:
Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті — "Захар Беркут".
Ми бачимо Захара Беркута уже дев'яностолітнім старцем, "сивим голубом", поважним вождем гірської громади. "Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази".
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: "Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим". Громада — ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду сть і розум до йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв'язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Захар — батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір — важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов'язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: "Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров'ю".
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда — не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
На страницах истории запорожского казачества запечатлены свидетельства о многих славных битвах. Казаки, прирожденные воины, демонстрировали мастерство владения пиками, саблями и стрелковым оружием не только в пределах исторических границ Украины, отстаивая интересы и свободу своей страны, но и далеко за ее границами в качестве вольных наемников.
Турецкий поход
В августе 1593 года наступил новый этап войны на Балканах. Османская империя, искавшая выход в Европу, перешла к осаде Вены. Австрийская династия Габсбург, не получившая военной поддержки от Речи Посполитой и Московии, воззвала к запорожских казаков, привычных к войне с турками. На Запорожье в порядке был отправлен посол Эрих Лясота, захвативший с собой помимо письма от императора 8000 дукатов. В ответ на этот призыв казаки согласились выступить в поход на Молдавию – вассала и союзника Османской империи. 12-тысячное войско в октябре 1594 года перешло Днестр и с успехом одержало победу в Яссах, вынудив молдавского господаря Аарона Тирона бежать.
30-летняя война
В 1618 году разгорелось противостояние между католической и протестантской Европой, продлившееся до 1648 года. На разных этапах войны казаки-наемники оказывались выступали то на одной, то на другой стороне.
В самый разгар осады Вены чехами и трансильванцами в закарпатские земли вступает 10-тысячное войско вольных запорожцев-наемников, срывающее планы коалиции против династии Габсбургов и вынуждающее их отступить. Однако после отказа Австрии выплатить корпусу причитающиеся деньги казаки возвратились в Сечь.
В 1631 году две тысячи запорожцев оказали поддержку армии Альбрехта фон Валленштейна в боях против Саксонии на территории Силезии. Из казаков-наемников были сформированы эскадроны легкой конницы, совершавшие глубокие рейды в тыл врага. При этом генералиссимус отдавал явное предпочтение опытным запорожцам, ставя их выше польских гусаров.