кожна епоха творила свій образ т. г. шевченка. і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
отже, шевченко — у нас більше, ніж великий поет, він національний пророк. пророк, згідно з біблійною традицією, — носій демократичного світопочуття, гуманістичний обличитель світового зла, поборник добра і справедливості. ось у такому біблійному значенні був шевченко пророком свого народу. продовжував він ще одну біблійну традицію картання вад власного народу, дав могутню силу національній самокритиці, без якої не було б нашого відродження ні в xix, ні в xx століттях.
при уважному перечитуванні поеми «» можна побачити в ній шекспірівське, відчути шевченкове страждання за людську жорстокість: «болить серце, як згадаєш…», «серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини, внуки, що батьки їх помилялись», «не спинила вина крові, ні злості людської»,
аналізуючи поему «», слід частіше звертатись до тексту, аргументувати словами автора. такий аналіз стосується насамперед образів ватажків руху — максима залізняка та івана ґонти.
створюючи ці образи, шевченко дає власну оцінку їхній ролі в повстанні: «гонта і залізняк, отамани того кривавого діла», хоча в змалюванні цих персонажів політичні і суперечності, бо кожній людині притаманні і сильні, і слабкі сторони.
ставши на чолі ів, залізняк думає про долю народу. це є однією із причин великого довір’я повстанців до свого ватажка. це ж про нього, улюбленця народних мас, співає кобзар пісню «літа орел, літа сизий…»
максим відважний. він завжди йде попереду перебуває в самій гуїці бою, власним прикладом запалює повстанців на рішучі вчинки. залізняк пройнятий глибокою ненавистю до ворога і жорстоко розправляється з шляхтою але благородний намір — визволення народу від гніту — перетворюється на жахливе кровопролиття. засліплені кров’ю, вже не здатні зупинитись: не милують, карають, завзяті. тече кров у воду. ні каліка, ні старий, ні мала дитина недостались — вблагали. лихої години. можливо, тяжке життя породжує таку неймовірну жорстокість? адже залізняк чуйний до яреми, дорожить дружбою, повстанці його поважають, вважаючи своїм. довідавшись, що немає вже ґонти «залізняк заплакав вперше зроду; сльози не вітер, умер неборака». на чужому полі, в чужу землю поховали його? сумно-сумно залізную силу поховали; насипали високу могилу. разом із залізняком закликає карати ворога і гонта. його образ — найтрагічніший у поемі. гонта відданий присязі та народові, всією душею ненавидить польську шляхту — це з одного боку. а з іншого — зміг же він порушити присягу, переходячи на бік ів. а якою відданістю справі можна виправдати його криваві справи.
покотились малі діти і каліки хворі: ґвалт і галас. на базарі як посеред моря кривавого стоїть гонта з максимом завзятим. не можу погодитись з тим, що в літературі вбивство гонтою власних дітей не тільки виправдовується, але й показується як зразок відданості справі.
вбивство гонтою своїх синів не підтверджується ні історичними, ні фольклорними джерелами.
шевченко пише, що, здійснювати убивство, гонта замислюється над вчинками ів, його єдині бажання — смерть. і мене вб’ють… коли б швидше!
необхідно замислитись над тим, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — масові вбивства. не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
говорячи про образи ватажків руху, слід підкреслювати ті помилки в їхніх діях, що призвели до кровопролиття, міжнаціональної ворожнечі, до трагедії народу. чому? відповідь на це — події в сербії і хорватії, молдові та чечні.
Поняття народу і батьківщини для мене нерозривні і єдині. говорячи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани батьківщини, море золотої пшениці під блакитним небом. недаремно ці кольори — жовтий і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. моя земля багата родючими грунтами, які в роки великої вітчизняної війни ворог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. але найбільше багатство моєї батьківщини — її народ. навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багатства мого народу. милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і численні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,— ось найбільше багатство. і це багатство протягом століть треба було зберігати для нащадків. поетичне бачення рідного слова у кожного з нас своє, але всі ми ставимося до материнської мови з височини загальнолюдських моральних і естетичних цінностей. звертаючись до народу, і. франко писав:слові твойому іскряться і сила, й м'якість, дотеп, і потуга, і все, чим може вгору дух підняться. («мойсей») мамине слово, мамина колискова — наше перше підсвідоме знайомство з вітчизною. адже від батьківського порога починається рідна земля. біленька хата у вишневому садку - нездійснена мрія тараса шевченка. біла хата, біла сорочка, біла це становило неодмінну національну прикмету українця, бо білий колір — цс символ чистоти і душевної краси. білі рушники прикрашали оселю українця, білим вишиваним рушником мати стелила своїй дитині доріжку в далекі світи. як переплелись давні національні традиції з сучасністю! адже і зараз, як і багато років тому, мати співає своїй дитині колискову пісню рідною мовою; і нині, як колись, дарують матері своїм дітям рушники разом зі своїм благословенням. у тісному поєднанні з рушником існує хліб. більшість українських традицій пов'язані з хлібом. дорогих гостей зустрічають хлібом-сіллю, хліб несуть на відвідини породіллі, на входини в нову оселю, на весілля і на поминки. а весільний коровай! його прикрашали калиною. ще одна традиція нашого народу, адже народна мудрість свідчить: «без верби і калини нема україни». ці священні для українця дерева неодмінно росли біля хати. а українська пісня! недаремно говорять, що українець співає цілий рік і цілий вік. мелодійна дівоча пісня звучала в убогій хаті і на полі, жартівлива — на вечорницях та на вечорових ґулях молоді, ніжна — біля дитячої колиски, завзята — вела в похід козацьке військо на захист рідної землі. українці в усі віки захищали рідну землю від ворогів, але брали в руки зброю лише тому, що змушував ворог. бо не було більшого щастя для мого народу як мирна праця на своїй землі. хлібороби, трударі, добрі і щирі люди — ось риси представників мого народу. багатий мій народ і талановитими людьми, він дав світові видатних композиторів і художників, співаків і музикантів. такий народ заслуговує кращої долі. сподіваюсь, що він її матиме. той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. і тоді до багатства духовного додається і матеріальний добробут. я в це вірю.
кожна епоха творила свій образ т. г. шевченка. і хотіла його словами говорити від імені народу про себе. феномен шевченка відбиває нашу національну природу, нами світосприймання, наше минуле, нашу надію на майбутнє. він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух, пам’ять.
отже, шевченко — у нас більше, ніж великий поет, він національний пророк. пророк, згідно з біблійною традицією, — носій демократичного світопочуття, гуманістичний обличитель світового зла, поборник добра і справедливості. ось у такому біблійному значенні був шевченко пророком свого народу. продовжував він ще одну біблійну традицію картання вад власного народу, дав могутню силу національній самокритиці, без якої не було б нашого відродження ні в xix, ні в xx століттях.
при уважному перечитуванні поеми «» можна побачити в ній шекспірівське, відчути шевченкове страждання за людську жорстокість: «болить серце, як згадаєш…», «серце болить, а розказувать треба; нехай бачать сини, внуки, що батьки їх помилялись», «не спинила вина крові, ні злості людської»,
аналізуючи поему «», слід частіше звертатись до тексту, аргументувати словами автора. такий аналіз стосується насамперед образів ватажків руху — максима залізняка та івана ґонти.
створюючи ці образи, шевченко дає власну оцінку їхній ролі в повстанні: «гонта і залізняк, отамани того кривавого діла», хоча в змалюванні цих персонажів політичні і суперечності, бо кожній людині притаманні і сильні, і слабкі сторони.
ставши на чолі ів, залізняк думає про долю народу. це є однією із причин великого довір’я повстанців до свого ватажка. це ж про нього, улюбленця народних мас, співає кобзар пісню «літа орел, літа сизий…»
максим відважний. він завжди йде попереду перебуває в самій гуїці бою, власним прикладом запалює повстанців на рішучі вчинки. залізняк пройнятий глибокою ненавистю до ворога і жорстоко розправляється з шляхтою але благородний намір — визволення народу від гніту — перетворюється на жахливе кровопролиття. засліплені кров’ю, вже не здатні зупинитись: не милують, карають, завзяті. тече кров у воду. ні каліка, ні старий, ні мала дитина недостались — вблагали. лихої години. можливо, тяжке життя породжує таку неймовірну жорстокість? адже залізняк чуйний до яреми, дорожить дружбою, повстанці його поважають, вважаючи своїм. довідавшись, що немає вже ґонти «залізняк заплакав вперше зроду; сльози не вітер, умер неборака». на чужому полі, в чужу землю поховали його? сумно-сумно залізную силу поховали; насипали високу могилу. разом із залізняком закликає карати ворога і гонта. його образ — найтрагічніший у поемі. гонта відданий присязі та народові, всією душею ненавидить польську шляхту — це з одного боку. а з іншого — зміг же він порушити присягу, переходячи на бік ів. а якою відданістю справі можна виправдати його криваві справи.
покотились малі діти і каліки хворі: ґвалт і галас. на базарі як посеред моря кривавого стоїть гонта з максимом завзятим. не можу погодитись з тим, що в літературі вбивство гонтою власних дітей не тільки виправдовується, але й показується як зразок відданості справі.
вбивство гонтою своїх синів не підтверджується ні історичними, ні фольклорними джерелами.
шевченко пише, що, здійснювати убивство, гонта замислюється над вчинками ів, його єдині бажання — смерть. і мене вб’ють… коли б швидше!
необхідно замислитись над тим, що навряд чи з будь-якої скрутної ситуації єдиним виходом може бути помста, а ще страшніше — масові вбивства. не всякими шляхами можна дійти праведного діяння. треба думати, як, борючись проти зла, не скоїти ще більшого й непоправного лиха.
говорячи про образи ватажків руху, слід підкреслювати ті помилки в їхніх діях, що призвели до кровопролиття, міжнаціональної ворожнечі, до трагедії народу. чому? відповідь на це — події в сербії і хорватії, молдові та чечні.