Сьогодні субота. Теплий зоряний вечір. Набігавшись за день, Вітька Горобець стомлено сидить на колоді біля свого двору і неуважно слухає свого секунданта. Федько Котигорошко вже вкотре намагається оптимістично запевнити Горобця:
— Ти його з ходу клацнеш!..
— А якщо він мене?..— Вітька задумується.
— Тоді для тебе все найгірше вже буде позаду,— зітхає в темряві секундант.— Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз — не минувати.— Секундант зневажливо спльовує і по-філософському закінчує: — Всі ми колись помремо!..
— Фе-е-дько-о-о! — зненацька лунає на вулиці.— Де ти, бісів сину? Біжи кабакової каші їсти, бо батько тобі дасть!
— Мені пора,— зводиться Федько, підтягуючи штани.— На жаль, я не можу з тобою провести останню ніч. А ти в цю ніч не спи.
— Чо-чого це? — удає спокійного Вітька.
— Так належить,— розводить Котигорошко руками.— Я читав у романах. Перед дуеллю герой мусить усю ніч ходити по хаті і думати про даму свого серця.
— Фе-е-дько-о-о! — рознеслося знову по вулиці. — Та вже каша захолонула!..
— Іду-у-у! — кричить Федько і на ходу тисне Вітьці руку.— До ранку! Нікому ні слова!..
Вітька, залишившись сам, зітхає... Може, це остання його ніч? Може, завтра лежатиме він біля ставка з простреленими грудьми і над ним у жалобі схилятимуться три плакучі верби?.. Ех, ліпше не думати таке проти ночі... Та все ж він стає у позу і з пафосом,— а це значить, що на все горло,— декламує, дивлячись на зорі:
Життя – дивна річ. Хтось в ньому бідний, а хтось – багатий. Багато хто вважає гроші найбільшою цінністю. Але чи так це? В наш час матеріальні цінності перевищили духовні, затьмарили їх. В погоні за скарбом ми втрачаємо щастя, а життя наше набуває сенсу машини для друкування грошей. Яскравий приклад цього є в творі Карпенка – Карого під назвою "Сто тисяч". Або у творі "Скарб" про Павлуся, який ніколи нічого не робив. У багатства є одна проблема – залежність від нього. Бідний що став багатим виживе якщо загубить весь капітал, а ось багатому доведеться потрудитись. А ще люди з достатком не завжди щасливі. А без щастя наше життя стає неповноцінним, перетворюється на ілюзію. З вище наведених мною фактів можна зробити висновок, що багатство – не є необхідністю, і краще бути бідним та щасливим, ніж багатим, але нещасним.
Ой ти, перше кохання!..
Сьогодні субота. Теплий зоряний вечір. Набігавшись за день, Вітька Горобець стомлено сидить на колоді біля свого двору і неуважно слухає свого секунданта. Федько Котигорошко вже вкотре намагається оптимістично запевнити Горобця:
— Ти його з ходу клацнеш!..
— А якщо він мене?..— Вітька задумується.
— Тоді для тебе все найгірше вже буде позаду,— зітхає в темряві секундант.— Тільки носа не вішай. Он дід Свирид каже, що двічі не вмирати, а раз — не минувати.— Секундант зневажливо спльовує і по-філософському закінчує: — Всі ми колись помремо!..
— Фе-е-дько-о-о! — зненацька лунає на вулиці.— Де ти, бісів сину? Біжи кабакової каші їсти, бо батько тобі дасть!
— Мені пора,— зводиться Федько, підтягуючи штани.— На жаль, я не можу з тобою провести останню ніч. А ти в цю ніч не спи.
— Чо-чого це? — удає спокійного Вітька.
— Так належить,— розводить Котигорошко руками.— Я читав у романах. Перед дуеллю герой мусить усю ніч ходити по хаті і думати про даму свого серця.
— Фе-е-дько-о-о! — рознеслося знову по вулиці. — Та вже каша захолонула!..
— Іду-у-у! — кричить Федько і на ходу тисне Вітьці руку.— До ранку! Нікому ні слова!..
Вітька, залишившись сам, зітхає... Може, це остання його ніч? Може, завтра лежатиме він біля ставка з простреленими грудьми і над ним у жалобі схилятимуться три плакучі верби?.. Ех, ліпше не думати таке проти ночі... Та все ж він стає у позу і з пафосом,— а це значить, що на все горло,— декламує, дивлячись на зорі:
В наш час матеріальні цінності перевищили духовні, затьмарили їх. В погоні за скарбом ми втрачаємо щастя, а життя наше набуває сенсу машини для друкування грошей. Яскравий приклад цього є в творі Карпенка – Карого під назвою "Сто тисяч". Або у творі "Скарб" про Павлуся, який ніколи нічого не робив. У багатства є одна проблема – залежність від нього. Бідний що став багатим виживе якщо загубить весь капітал, а ось багатому доведеться потрудитись. А ще люди з достатком не завжди щасливі. А без щастя наше життя стає неповноцінним, перетворюється на ілюзію.
З вище наведених мною фактів можна зробити висновок, що багатство – не є необхідністю, і краще бути бідним та щасливим, ніж багатим, але нещасним.