Жанр: Філософська новела (твір короткий за обсягом, має одного головного героя – Кандату; розповідається про два епізоди з його життя; сюжет твору напружений: читач весь час очікує, чи дістанеться Кандата раю; фінал несподіваний. Автор порушує важливі питання людського буття – сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки)
Тема: протистояння добра і зла, Будда дає шанс Кандаті вибратися з пекла.
Ідея: утвердження принципів гуманізму; тільки добрі справи до досягти гармонії із собою, жити в добрі і злагоді зі світом; людина несе відповідальність за кожний свій вчинок.
Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя.
Вода, озеро – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження)
Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами, простором і часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі.
Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до іння душі
Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини.
Павутинка-нитка:
-на земному шляху Кандати лише одна добра справа;
-нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння;
-зв’язок між світами: рай – земля – пекло.
Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі.
Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі
У давньогрецькому міфі про Пігмаліона розповідається про великого художника з острова Кіпр Пігмаліона. Він жив самотньо, не був одружений. І одного разу зробив зі слонової кістки статую дівчини, неймовірно прекрасної. Дивлячись на своє створіння, він милувався її красою й довершеністю й врешті-решт закохався у своє створіння. Скульптор звертався до неї зі словами, але вона залишалася німою. Тоді Пігмаліон на святі, яке проводилося на честь богині Афродіти, приніс у жертву богині телицю із золотистими рогами й звернувся до Афродіти з проханням дати йому за дружину дівчину таку ж прекрасну, як створена ним статуя. Полум'я жертовника одразу ж засяяло: це означало, що богиня почула слова Пігмаліона. Коли ж Пігмаліон повернувся додому, то побачив, що його прекрасна статуя ожила. Так богиня кохання дала Пігмаліону за дружину створену ним красиву дівчину.
Цей сюжет, оригінально переосмислений, поклав в основу своєї п'єси відомий англійський драматург Бернард Шоу. За версією, яку запропонував Б. Шоу, сучасним Пігмаліоном став відомий талановитий професор фонетики Генрі Хіггінс, а Галатеєю — звичайна лондонська квіткарка Еліза Дулітл. На цьому, з моєї точки зору, подібність із давньогрецьким міфом закінчується, бо й сучасна Галатея, і Пігмаліон у п'єсі Бернарда Шоу зовсім інші.
Подивимося спочатку на сучасного Пігмаліона — професора Хіггінса. Як і герой античного міфа, Хіггінс дуже талановитий і достатньо відомий у своїй галузі фахівець. Він досконало володіє своїм предметом, швидко й безпомилково, з точністю до шести миль може визначити, з якої місцевості походить людина. Настільки добре він знає всі англійські діалекти. Він автор кількох наукових праць, розробив свої власні ефективні методи навчання й подолання недоліків у вимові. Навчає, і досить успішно, правильній літературній вимові новоявлених мільйонерів. А на зароблені гроші займається науковою роботою в галузі фонетики. Але за характером Генрі Хіггінс людина нестримана й непостійна, хоча й незлоблива. Мова його — така бездоганна з точки зору фонетики й орфографії, пересипана лайками й іншими негарними словами. Поводиться він також не кращим чином: навіть рідна мати — леді Хіггінс — просить сина не заходити до неї у її прийомні дні. Проте він дуже честолюбна людина. Заключивши парі з полковником Пікері-нгом, теж мовознавцем, що за декілька місяців перетворить цю жалюгідну, замурзану квіткарку Елізу на світську леді, він жваво береться за роботу. А сама Еліза цікавить його лише як об'єкт експерименту. І не більше того. Навчаючи її хорошим манерам, прищеплюючи їй знання, знайомлячи зі світовою культурою, створюючи, власне кажучи, нову особистість, він сам поводиться далеко не по-джентльменськи. Лайка й брутальні слова так і сипляться з його вуст. А на Елізу він взагалі дивиться як на порожнє місце, зовсім не вбачаючи, що перед ним людина. Гордовитий і нетактовний, він навіть не хоче замислитися над тим, що поводить себе нечемно. І ні чудова врода Елізи, ні її феноменальні лінгвістичні здібності не можуть розтопити холодного серця Хіггінса. А коли експеримент було закінчено — Еліза блискуче витримала іспит — на великосвітському прийомі її дійсно прийняли за справжню герцогиню — Хіггінс стверджує, що саме він "створив" цю непокірну йому дівчину.
Дивіться також
"Пігмаліон" (повний текст)
"Пігмаліон" (скорочено)
Яким був задум автора п'єси "Пігмаліон"? (та інші запитання)
Біографія Джорджа Бернарда Шоу
"Такого чудового експерименту мені ще ніколи не вдавалося поставити", — каже Хіггінс, зовсім не зважаючи на те, що й матеріал, з якого він ліпив "своє створіння", був найвищого ґатунку, і якби не Еліза — цей талановитий, здібний, призвичаєний до праці учасник експерименту, то навряд чи Хіггінсу вдалося б виграти парі. Але експеримент закінчується, і Хіггінс втрачає до Елізи будь-який інтерес. "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся", — каже він Пікерінгу. Як же далеко йому до Пігмаліона. До його високої, мрійливої душі, сповненої такого великого кохання, яке спроможне було навіть статую оживити!
Жанр: Філософська новела (твір короткий за обсягом, має одного головного героя – Кандату; розповідається про два епізоди з його життя; сюжет твору напружений: читач весь час очікує, чи дістанеться Кандата раю; фінал несподіваний. Автор порушує важливі питання людського буття – сенс життя, місце в ньому милосердя та гуманізму, відповідальності за свої вчинки)
Тема: протистояння добра і зла, Будда дає шанс Кандаті вибратися з пекла.
Ідея: утвердження принципів гуманізму; тільки добрі справи до досягти гармонії із собою, жити в добрі і злагоді зі світом; людина несе відповідальність за кожний свій вчинок.
Символи: Будда – Добро, гармонія, умиротворення, моральний ідеал.
Лотос вважається в Японії священною квіткою, пов’язаною з буддизмом. Лотос символізує вчення Будди, утілюючи досконалість, мудрість, духовну чистоту, прагнення до моральної довершеності й просвітлення. Згідно з японською міфологією – Світове Дерево, що з’єднує три рівні світобудови: його корінь знаходиться в мулі (болоті), стебло – у воді, а листя і квітка – звернені до неба. Лотос нагадує про те, що в якому б середовищі не народилася людина й де б не перебувала, вона здатна досягти високого та світлого ідеалу. Адже Лотос починає рости на дні озера, у бруді й воді; він повільно росте вгору, а коли виходить на поверхню озера, перетворюється на чудову квітку. Тому ще одне символічне значення лотоса — це перемога краси й чистоти над брудом життя.
Вода, озеро – початок і кінець усього сущого на землі, символ очищення душі й тіла, джерело життя. (Опуститися в озеро означає , з одного боку, смерть, а з іншого – зцілення і відродження)
Павук для японців (з позицій буддизму) – Великий Ткач, Творець світу, його центр; посередник між світами, простором і часом; символ мудрості; символ життя – пряде нитку Долі.
Павутина (з позицій буддизму) – символ сходження, підйому (синонімічні поняття – гора, хрест, драбина, дерево, ліана); нитка Доля, якою Великий Ткач (павук) прив’язує людей до павутини життя (минуле – теперішнє – майбутнє); символ скороминущості життя і плинності часу; спіраль, що уособлює собою творіння і розвиток; символ праведного життя, шлях до іння душі
Срібляста нитка – у східних філософіях це нитка, яка тримає життя людини.
Павутинка-нитка:
-на земному шляху Кандати лише одна добра справа;
-нитка долі, один кінець якої – в руках людини, інший – у владі вищої сили, провидіння;
-зв’язок між світами: рай – земля – пекло.
Річка Сандзунокава, Криваве озеро, Шпиляста гора, Кандата – зло, гріховність людини, розплата за злочинне життя на землі.
Ранок – початок нового, схід сонця, надія, переродження душі
Объяснение:
У давньогрецькому міфі про Пігмаліона розповідається про великого художника з острова Кіпр Пігмаліона. Він жив самотньо, не був одружений. І одного разу зробив зі слонової кістки статую дівчини, неймовірно прекрасної. Дивлячись на своє створіння, він милувався її красою й довершеністю й врешті-решт закохався у своє створіння. Скульптор звертався до неї зі словами, але вона залишалася німою. Тоді Пігмаліон на святі, яке проводилося на честь богині Афродіти, приніс у жертву богині телицю із золотистими рогами й звернувся до Афродіти з проханням дати йому за дружину дівчину таку ж прекрасну, як створена ним статуя. Полум'я жертовника одразу ж засяяло: це означало, що богиня почула слова Пігмаліона. Коли ж Пігмаліон повернувся додому, то побачив, що його прекрасна статуя ожила. Так богиня кохання дала Пігмаліону за дружину створену ним красиву дівчину.
Цей сюжет, оригінально переосмислений, поклав в основу своєї п'єси відомий англійський драматург Бернард Шоу. За версією, яку запропонував Б. Шоу, сучасним Пігмаліоном став відомий талановитий професор фонетики Генрі Хіггінс, а Галатеєю — звичайна лондонська квіткарка Еліза Дулітл. На цьому, з моєї точки зору, подібність із давньогрецьким міфом закінчується, бо й сучасна Галатея, і Пігмаліон у п'єсі Бернарда Шоу зовсім інші.
Подивимося спочатку на сучасного Пігмаліона — професора Хіггінса. Як і герой античного міфа, Хіггінс дуже талановитий і достатньо відомий у своїй галузі фахівець. Він досконало володіє своїм предметом, швидко й безпомилково, з точністю до шести миль може визначити, з якої місцевості походить людина. Настільки добре він знає всі англійські діалекти. Він автор кількох наукових праць, розробив свої власні ефективні методи навчання й подолання недоліків у вимові. Навчає, і досить успішно, правильній літературній вимові новоявлених мільйонерів. А на зароблені гроші займається науковою роботою в галузі фонетики. Але за характером Генрі Хіггінс людина нестримана й непостійна, хоча й незлоблива. Мова його — така бездоганна з точки зору фонетики й орфографії, пересипана лайками й іншими негарними словами. Поводиться він також не кращим чином: навіть рідна мати — леді Хіггінс — просить сина не заходити до неї у її прийомні дні. Проте він дуже честолюбна людина. Заключивши парі з полковником Пікері-нгом, теж мовознавцем, що за декілька місяців перетворить цю жалюгідну, замурзану квіткарку Елізу на світську леді, він жваво береться за роботу. А сама Еліза цікавить його лише як об'єкт експерименту. І не більше того. Навчаючи її хорошим манерам, прищеплюючи їй знання, знайомлячи зі світовою культурою, створюючи, власне кажучи, нову особистість, він сам поводиться далеко не по-джентльменськи. Лайка й брутальні слова так і сипляться з його вуст. А на Елізу він взагалі дивиться як на порожнє місце, зовсім не вбачаючи, що перед ним людина. Гордовитий і нетактовний, він навіть не хоче замислитися над тим, що поводить себе нечемно. І ні чудова врода Елізи, ні її феноменальні лінгвістичні здібності не можуть розтопити холодного серця Хіггінса. А коли експеримент було закінчено — Еліза блискуче витримала іспит — на великосвітському прийомі її дійсно прийняли за справжню герцогиню — Хіггінс стверджує, що саме він "створив" цю непокірну йому дівчину.
Дивіться також
"Пігмаліон" (повний текст)
"Пігмаліон" (скорочено)
Яким був задум автора п'єси "Пігмаліон"? (та інші запитання)
Біографія Джорджа Бернарда Шоу
"Такого чудового експерименту мені ще ніколи не вдавалося поставити", — каже Хіггінс, зовсім не зважаючи на те, що й матеріал, з якого він ліпив "своє створіння", був найвищого ґатунку, і якби не Еліза — цей талановитий, здібний, призвичаєний до праці учасник експерименту, то навряд чи Хіггінсу вдалося б виграти парі. Але експеримент закінчується, і Хіггінс втрачає до Елізи будь-який інтерес. "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся", — каже він Пікерінгу. Як же далеко йому до Пігмаліона. До його високої, мрійливої душі, сповненої такого великого кохання, яке спроможне було навіть статую оживити!
ие: