Ще перебуваючи на засланні, Шевченко рвався всіма помислами на «сердешну Україну», до рідного народу. «О моя бедная, моя прекрасная, моя милая родина! Скоро ли я вздохну твоим живительным, сладким воздухом?» — писав він в останній рік заслання в Новопетровському укріпленні (V, 68).
Мрія про подорож на Україну з новою силою ожила після повернення із заслання. Це не тільки бажання поглянути на Дніпро, на мальовничі степи, на стародавні могили, милуватися красою рідної природи. Поїздка стимулювалася головним чином прагненням зустрітися з народом, глибше пізнати його життя, думи, настрої, збагнути, що можна й треба зробити для визволення уярмленого народу. Але поки йшла тяжба з цензурою, поет не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати на Україну. Тільки 5 травня 1859 р. він подав заяву в Академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд у Київську, Чернігівську і Полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». Чому саме 5 травня? Очевидно, тому, що саме в цей день Петербурзький цензурний комітет передав у Головне цензурне управління доброзичливий відзив С. Палаузова на твори Шевченка.
С. Палаузов був людиною прогресивних поглядів, щиро співчував піднесенню демократичного руху, підтримував дружні контакти з передовими письменниками й громадськими діячами, зокрема із співробітниками журналу «Современник». Згодом, коли заарештували М. Михайлова, він разом з М. Некрасовим, М. Добролюбовим, братами В. і М. Курочкіними підписав петицію на захист заарештованого. Промовистим є і той факт, що С. Палаузов прийняв від Шевченка на рецензування не друковані примірники «Кобзаря», «Гайдамаків» і «Гамалії», а рукописний збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Учень О. Бодянського, щирий прихильник ідеї слов’янської єдності, він, без сумніву, добре знав українського поета і, як видно з відзиву, високо цінував його твори. Дружні, ділові зв’язки С. Палаузов підтримував і з Д. Кожанчиковим, якого, /438/ очевидно, інформував про цензурні справи з творами Шевченка. Ще 25 березня 1859 р. у листі до М. В. Максимович Тарас Григорович висловлював сподівання, що до травня закінчить справи з цензурою і тоді поїде на Україну.
В Академії мистецтв прохання Шевченка не залежалося. Того ж таки 5 травня 1859 р. віце-президент Академії Ф. Толстой надіслав листа міністру імператорського двору В. Адлербергу, де зазначалося: «Не удовлетворяя Шевченко сам собою, имею честь испрашивать по содержанию оной разрешения вашего сиятельства» 1. Але канцелярія міністра імператорського двору, у віданні якого перебувала Академія мистецтв, не поспішала. Згідно з резолюцією В. Адлерберга від 6 травня 1859 р. через деякий час вона надіслала подання президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні. 12 травня на ньому з’явився запис: «Згодна. Марія». Однак коли подання повернулося з резолюцією президента Академії, канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 р. Шевченко притягався до слідства у справі кирило-мефодіївців, і запропонувала послати запит до III відділу про дозвіл опальному поету виїхати на Україну. Справа затягувалася. У листі до М. В. Максимович від 10 травня 1859 р. Шевченко скаржився: «...заходився клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. Перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. Доки вони будуть згнущатись надо мною? Я не знаю, що мені робить і що почать» (VI, 230).
Скільки їх, народних героїв, відомих і невідомих, віддавали своє життя за Україну, віками боролися за її волю та незалежність і гинули з думкою про неї. Їх імена, можливо, і не збереглися б, якби не народна пам'ять, яка уславила подвиги своїх героїв у перлинах українського епосу – думах. Назавжди в пам'яті нащадків залишаться козак Голота, Самійло Кішка, Іван Богун, Максим Перебийніс, Богдан Хмельницький та інші герої, які були хоробрими, мужніми та відважними, жили й боролися в ім'я свого народу та рідної землі.
Саме про одного з таких героїв, який "не боявся ні огня, ні меча, ні третього болота", і розповідається в "Думі про козака Голоту".
Козак Голота – це узагальнений образ народного героя, що стояв на захисті мирної праці людей, боронив рідну землю від турків і татар. У думі змальовується поєдинок Голоти з багатим татарином, який мріяв упіймати козака й запродати його в рабство. Хитрому, жорстокому та жадібному татаринові народ протиставив свого улюбленця, якого наділив найкращими людськими якостями. Голота сміливий і відважний, кмітливий і дотепний, справедливий і чесний, має надзвичайну силу й наганяє жах на ворогів. Але він убого вдягнений ("шапка-бирка зверху дірка", його "шати дорогії" – це "три семирязі лихії", "постоли в'язові"). Його одяг і прізвище свідчать про те, що Голота – простий трудівник» який і був справжнім охоронцем рідної землі. Козак убиває татарина, що символізує віру народу в перемогу над ворогами.
Інший герой думи – Самійло Кішка – особа історична. Брав участь у морських походах козаків проти Туреччини й потрапив у турецький полон, у якому провів 25 років. Але бувши людиною волелюбною та хороброю, він організував повстання козаків-невільників на турецькій галері й повернувся на Україну, де був обраний гетьманом.
Правдиве змалювання важкого становища українського війська під час облоги Вінницької фортеці ми бачимо в "Думі про Івана Богуна". Герої цієї думи – Богдан Хмельницький та Іван Богун – це мужні захисники своєї Батьківщини, готові віддати власне життя, аби охоронити українські землі від польсько-шляхетських загарбників.
Усі герої народних дум – чесні, відважні, сміливі люди, які вірно та віддано служили своїй Батьківщині, не відступали перед труднощами й небезпеками, не боялися вогню, катувань та голоду, тому нащадки будуть завжди пам'ятати їх подвиги, а слава їх "не вмре, не поляже однині й до віка".
Мрія про подорож на Україну з новою силою ожила після повернення із заслання. Це не тільки бажання поглянути на Дніпро, на мальовничі степи, на стародавні могили, милуватися красою рідної природи. Поїздка стимулювалася головним чином прагненням зустрітися з народом, глибше пізнати його життя, думи, настрої, збагнути, що можна й треба зробити для визволення уярмленого народу. Але поки йшла тяжба з цензурою, поет не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати на Україну. Тільки 5 травня 1859 р. він подав заяву в Академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд у Київську, Чернігівську і Полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». Чому саме 5 травня? Очевидно, тому, що саме в цей день Петербурзький цензурний комітет передав у Головне цензурне управління доброзичливий відзив С. Палаузова на твори Шевченка.
С. Палаузов був людиною прогресивних поглядів, щиро співчував піднесенню демократичного руху, підтримував дружні контакти з передовими письменниками й громадськими діячами, зокрема із співробітниками журналу «Современник». Згодом, коли заарештували М. Михайлова, він разом з М. Некрасовим, М. Добролюбовим, братами В. і М. Курочкіними підписав петицію на захист заарештованого. Промовистим є і той факт, що С. Палаузов прийняв від Шевченка на рецензування не друковані примірники «Кобзаря», «Гайдамаків» і «Гамалії», а рукописний збірник «Поезія Т. Шевченка. Том первий». Учень О. Бодянського, щирий прихильник ідеї слов’янської єдності, він, без сумніву, добре знав українського поета і, як видно з відзиву, високо цінував його твори. Дружні, ділові зв’язки С. Палаузов підтримував і з Д. Кожанчиковим, якого, /438/ очевидно, інформував про цензурні справи з творами Шевченка. Ще 25 березня 1859 р. у листі до М. В. Максимович Тарас Григорович висловлював сподівання, що до травня закінчить справи з цензурою і тоді поїде на Україну.
В Академії мистецтв прохання Шевченка не залежалося. Того ж таки 5 травня 1859 р. віце-президент Академії Ф. Толстой надіслав листа міністру імператорського двору В. Адлербергу, де зазначалося: «Не удовлетворяя Шевченко сам собою, имею честь испрашивать по содержанию оной разрешения вашего сиятельства» 1. Але канцелярія міністра імператорського двору, у віданні якого перебувала Академія мистецтв, не поспішала. Згідно з резолюцією В. Адлерберга від 6 травня 1859 р. через деякий час вона надіслала подання президенту Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні. 12 травня на ньому з’явився запис: «Згодна. Марія». Однак коли подання повернулося з резолюцією президента Академії, канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 р. Шевченко притягався до слідства у справі кирило-мефодіївців, і запропонувала послати запит до III відділу про дозвіл опальному поету виїхати на Україну. Справа затягувалася. У листі до М. В. Максимович від 10 травня 1859 р. Шевченко скаржився: «...заходився клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. Перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. Доки вони будуть згнущатись надо мною? Я не знаю, що мені робить і що почать» (VI, 230).
У ньому дзвін шабель, і гук гармат,
І тулумбасів грім, і попелище хат,
Й китаіікою накрита домовина.
Ю. Мушкетик
Скільки їх, народних героїв, відомих і невідомих, віддавали своє життя за Україну, віками боролися за її волю та незалежність і гинули з думкою про неї. Їх імена, можливо, і не збереглися б, якби не народна пам'ять, яка уславила подвиги своїх героїв у перлинах українського епосу – думах. Назавжди в пам'яті нащадків залишаться козак Голота, Самійло Кішка, Іван Богун, Максим Перебийніс, Богдан Хмельницький та інші герої, які були хоробрими, мужніми та відважними, жили й боролися в ім'я свого народу та рідної землі.
Саме про одного з таких героїв, який "не боявся ні огня, ні меча, ні третього болота", і розповідається в "Думі про козака Голоту".
Козак Голота – це узагальнений образ народного героя, що стояв на захисті мирної праці людей, боронив рідну землю від турків і татар. У думі змальовується поєдинок Голоти з багатим татарином, який мріяв упіймати козака й запродати його в рабство. Хитрому, жорстокому та жадібному татаринові народ протиставив свого улюбленця, якого наділив найкращими людськими якостями. Голота сміливий і відважний, кмітливий і дотепний, справедливий і чесний, має надзвичайну силу й наганяє жах на ворогів. Але він убого вдягнений ("шапка-бирка зверху дірка", його "шати дорогії" – це "три семирязі лихії", "постоли в'язові"). Його одяг і прізвище свідчать про те, що Голота – простий трудівник» який і був справжнім охоронцем рідної землі. Козак убиває татарина, що символізує віру народу в перемогу над ворогами.
Інший герой думи – Самійло Кішка – особа історична. Брав участь у морських походах козаків проти Туреччини й потрапив у турецький полон, у якому провів 25 років. Але бувши людиною волелюбною та хороброю, він організував повстання козаків-невільників на турецькій галері й повернувся на Україну, де був обраний гетьманом.
Правдиве змалювання важкого становища українського війська під час облоги Вінницької фортеці ми бачимо в "Думі про Івана Богуна". Герої цієї думи – Богдан Хмельницький та Іван Богун – це мужні захисники своєї Батьківщини, готові віддати власне життя, аби охоронити українські землі від польсько-шляхетських загарбників.
Усі герої народних дум – чесні, відважні, сміливі люди, які вірно та віддано служили своїй Батьківщині, не відступали перед труднощами й небезпеками, не боялися вогню, катувань та голоду, тому нащадки будуть завжди пам'ятати їх подвиги, а слава їх "не вмре, не поляже однині й до віка".