. Головні герої «Захар Беркут» Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Тугар Вовк — боярин, якому князь землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!
1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.
2. (Мотря) Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався…
3. Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть…
5. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…
6. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…
. Головні герої «Захар Беркут» Захар Беркут — тухольський старійшина, знахар. Все життя віддав служінню громаді. Замолоду три роки вчився лікарської справи у монаха Акинтія та подорожував по Русі. Максим Беркут — наймолодший син Захара, перейняв ідеали батька, хоробро б’ється у першій сутичці з монголами. Закоханий у боярську дочку — Мирославу. Тугар Вовк — боярин, якому князь землі Тухольчини. Вважає себе вищим за громаду і хоче насаджувати нові порядки. Відмовляється віддавати Мирославу за Максима бо вважає простого смерда недостойним боярської дочки. Видав монголам плани руської дружини напередодні битви на Калці, та знову стає зрадником, приводячи монголів до Тухлі. Мирослава — дочка Тугара Вовка. Не поділяє батькових упереджень і відповідає Максиму взаємністю. Невдало відмовляє батька від зради, і сама переходить на бік тухольців. Бурунда — монгольський командир, що вирізняється силою та жорстокістю, а не воєнною мудрістю. Веде десятитисячне військо на тухольський перевал!
1. А й дитина ж то вийшла – на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе.
2. (Мотря) Десь Чіпка у нас буде дуже велике ледащо! – жаліється Оришці: – Йому як що робити, то треба за тиждень загадувати, щоб роздумався…
3. Як підріс Чіпка – став бігати, то вибіжить, було, з двору на вигін та прямо до дітвори так і чеше. Так же й дітвора його не приймає. Зараз почнуть з його глузувати, щипати, а іноді поб’ють та й проженуть…
4.
– Виродок іде! – кричить, забачивши здалеку Чіпку, білоголовий миршавенький хлопчик.
– Запороток! – підхопить інший… – Ходім до його!
5. Дуже любив Чіпка казки слухати. В казках його зроду розумна голова знаходила немалу роботу. Казка була йому не вигадкою, а билицею. Не раз хлопець рівняв казку до життя, а життя до казки – і само собі міркувало, дивувалося…
6. Чіпка мав добру пам’ять: з неї ніколи не виходила думка, що він “виродок”; він ніколи не забував бабиної ради… Собі на лихо, рядом з добрими думками, у малому серці ворушилося щось недобре, невпокійне… розбуджене, воно не давало йому забутися, ніколи не прощало нікого, коли бачило яку помилку… І росло лихо в його серці – і виростало до гарячої відплати, котра не зна ні впину, ні заборони…