Написати есе "що є найкращим засобом від переляку?" Таємне товариство боягузів очень надо!​

Життя кожної людини - неоціненний скарб. Але, на жаль, людське життя - швидкоплинне, воно невблаганно і невпинно минає, тому дуже важливо навчитися цінувати кожну подаровану Богом мить, щоб зуміти знайти себе в цьому різномаїтому світі й виконати своє призначення в ньому.Життєвий шлях кожної людини позначений складними і болючими процесами самопізнання і морального вдосконалення.Людина приходить у світ для добра і любові. В житті ж їй приходиться зустрічатися з красою і підлістю, радістю і горем, торжеством і стражданням.Не завжди легко зробити правильний вибір у житті, але треба пам'ятати, що від твого вибору залежить життя багатьох людей, які тебе оточують. Вибір цей мусить бути таким, щоб зміг ти прожити своє життя гідно, залишити гарний слід після себе.Для чого народжується людина? Звичайно, для того, щоб просто жити на цій землі: любити життя, любити свою країну, любити свій рід, працювати, творити добро, примножувати красу життя, кохати, тобто жити по-людськи. В чому сенс існування людини? Я вважаю, в створенні доброчинності, порядності, людяності, милосердя.Але ж скільки навкруги людей байдужих, черствих душею, злих, духовно обмежених!В повісті-притчі Е.Хемінгуея „Старий і море" є прекрасні, на мій погляд, слова: „Людину можна знищити, але перемогти її неможливо!"Так, „людина - це звучить гордо!", але чи завжди люди пам'ятають про свою людську гідність, про те, що кожний сам творить себе.Погляньмо навкруги: скільки людей перетворюються на „нелюдей", втрачають своє людське обличчя, забувають про своє призначення: творити добро. Скільки є таких, що приносять біль і незагойні рани рідним і близьким! А причина -шкідливі звички, які були придбані, вироблені в підлітковому віці, а деякими і в дитинстві. Що я вважаю шкідливими звичками? Звичайно, пияцтво, тютюнопаління, наркотики. Це хвороби всіх часів, але сьогодні вони проявились, на жаль, дуже широко. Скільки наших ровесників, які виховуються і в школі, і вдома, іноді думають: „Якщо я один раз ..піймаю кайф". то нічого поганого не станеться, візьму себе в руки. Ні! Жодного разу! Не можна! Зупиніться! Адже цигарка, чи чарка горілки, чи келих вина, чи невелика таблетка або шприц з наркотиком - це вже біда! Біла не тільки для тебе одного, біла для сім'ї, для суспільства! Чому в наш час багато дітей народжуються з фізичними вадами? Тому що це діти тих батьків, які курили. ..випивали" чи „кололися" Це біда всього світу. Біда, яка привела до катастрофи - до СНІДу.Буває, йду по вулиці - назустріч чоловік чи жінка ледве-ледве переставляє ноги, заносить їх в сторону, обличчя червоне, погляд очей - скляний. І думаю: а на них же чекають вдома. Яке це горе сім'ї, а як тій дитині, яку б'ють п'яні батьки, обзивають. Часто в газетах чи телевізійних передачах з'являються розповіді про нелюдські вчинки, скоєні в стані сп'яніння чи наркотичному „сні".Погані звички, розбещеність засуджувались в усі часи розвитку людства. Згадаймо біблійну притчу про блудного сина, яка вчить милосердю у ставленні до тих, хто колись схибив у житті, а тепер прагне стати на праведний шлях. Але ж ця притча також і засуджує аморальний б поведінки, тобто шкідливі звички. Люді зі шкідливими звичками - це бездуховні і моральні потвори, адже вони часто є причинами людських бід і трагедій. Скільки дітей залишилися сиротами чи напівсиротами через ці вади своїх батьків, яких горілка чи наркотики зробили байдужими, злими, жорстокими.до глибини душі мене схвилював трагічний випадок, який нещодавно трапився з підлітком в одному з районних містечок. Хлопчик наколядував грошей і поїхав з друзями до зоопарку, хотів покормити ведмедя, а звір відгриз йому обидві руки. Жах! Читаєш - і серце холоне. А ще страшніше: до хлопчика в лікарню ходять чужі люди, а батьки жодного разу не були, бо вони п'яниці, і їм байдужа доля сина. Ось якими бездушними, кам'яними робить горілка людей.Я задаю собі питання: чи довго буде тривати серед людей стан, який породжують шкідливі звички і до тих пір, доки молодь не зрозуміє, що ці звички калічать не тільки її життя, життя рідних і близьких, але й їх майбутнє! Треба більше говорити в школі, в пресі, на телебаченні про жахливі наслідки цих звичок, наводити приклади - результати їх.Гармонійна людина майбутнього (не далекого, а. хочеться вірити, близького ) - це людина, яка розуміє, що спорт, здоровий б життя - це здоров'я не тільки твоє власне, а й здоров'я нації. Тому треба більше пропагувати заняття спортом, туризмом, вживання „здорової" їжі. Вранці - зарядка чи пробіжка на стадіоні, потім кілька раз на тиждень - заняття в спортивних секціях ( крім шкільних уроків Фізкультури ), влітку - плавання в морі чи річці, піші походи - ось яким я бачу життя справжньої молодої людини. Якщо ми будемо вести здоровий б життя, то зробимо світ етично чистим, людянішим і кращим. Будьмо ж гідними гордого звання Людини, в якій все повинно бути прекрасним і священним.

Творцями української прози аналізованого періоду є Іван Нечуй-Левицький, Олександр Кониський, Панас Мирний, Михайло Старицький, Іван Франко. У 80—90-і роки цей ряд поповнюють Борис Грінченко, Степан Ковалів, Олена Пчілка, Наталія Кобринська. Прозаїки збагатили художній світ українського реалізму розмаїттям суспільних типів: інтелігенти-просвітники (Павло Радюк з роману «Хмари» Івана Нечуя-Левицького, Марко Кравченко з повісті «Соняч­ний промінь» Бориса Грінченка), селяни-правдошукачі (Микола Джеря з однойменної повісті Івана Нечуя-Левицького, Чіпка Варениченко з роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика), робітники та заробітчани (твори бориславського циклу Івана Франка, «Бурлачка» Івана Нечуя-Левицького), емансиповані жінки («Товаришки» Олени Пчілки), жінки-повії («Повія» Панаса Мирного).

Постійним об'єктом мистецької уваги в українській прозі було сільське життя («Микола Джеря», «Кайдашева сім'я» Івана Нечуя-Левицького, «Лихо давнє і сьогочасне» Панаса Мирного). Розмаїття тематики й проблематики української прози 70—90-х років XIX століття забезпечувалося зображен­ням багатьох соціальних типажів. «Історію народу в особах» написали українські майстри слова, показавши життя робітників на шахтах («Батько та дочка» Бориса Грінченка) і нафтових промислах (бориславський цикл Івана Франка), чиновництва («П'яниця» Панаса Мирного), духовенства («Старосвітські батюшки і матушки», «Афонський пройди­світ» Івана Нечуя-Левицького), зобразивши соціальне зло та злодійське середовище («На дні» Івана Франка, «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного та Івана Білика). Проб­лему формування національно свідомого інтелігента порушив Іван Франко у романах «Перехресні стежки», «Лель і Полель».