Написати характеристику улюбленого героя за планом(СТАВЛЮ ІВ) 1. Місце персонажа в творі 2. портрет як засіб характеристики героїв 3. Риси вдачі(підтвердити думку з повісті, ще кмітливість, цілеспрямованість )'
Все починається з того коли Мавка закохалася в Лукаша і починається їхня довга дорога до щастя, що я маю на увазі, це наприклад на початку твору вони були счастливі, і на прикінці вони загалом теж залишились счастливі, але в якому сенсі счастливі, він і вона помирають і залишаються разом, тобто він замерзає від холоду на прикінці твору, а вона перетворюється на дуб.
Відбувалось розвиток їхніх почуттів за порами року: провесна- пробудження їхнього кохання, весна-його розквіт, пізнє літо - зрада Лукаша, коли він зраджує з Килиною, яка потім стає його нареченою, і Мавка просить забрати її до "Того, що живе у скелі", а тим самим Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку, але її чари пробуджують його і її і звільняє його на нормальну людину. Потім вона перетворюється на вербу. Осінь-зима- смерть Лукаша, поєднання душ закоханих.
Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою, немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка.
Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка понад усе любила Україну й українців?.. Якій Господь дарував так небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі…
Тож звернімося до славетної Українки, яка сподівалася:
"Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень."
Таке переконання вселив Господь у душу цієї небуденної особистості Не розчаровуймо ж її, згадаймо, воскресімо в пам’яті її заклики, і нехай пломінь її незгасного вогню осяває нам життєвий шлях!Восени 1913 року на жалобних, спричинених смертю великої поетеси, зборах Київського Наукового Товариства проф. Михайло Грушевський говорив:
“Леся Українка почала рано… Перші 10-15 літ поставили її в передні ряди сучасної поезії… Останнє ж п’ятиріччя її творчости було, немов якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених людською ногою, де кожний крок, кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів… Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для його ширших кругів… Смерть перервала цю путь у вселюдські простори”.
Мало кого так високо оцінив геній Грушевського.Вона, Лариса Косач, народилася 25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року в сім’ї, що на той час, вкупі з кількома іншими, становила ядро нечисленного українського громадянства.Перші спроби початкуючої поетки знаходять гарячу підтримку її матері, вона пильно стежить за кожним рядком Лесі, виправляє її мову, вирівнює ритм і синтаксис і сама посилає її твори до галицьких видань. Їй же належить і псевдонім, під яким ті перші твори підписані – Леся Українка.
Так появилася в українській культурі велика літературна сила, яка піднялася понад багатьох митців і яка потім вразила світ силою свого духу.
Великий інтелектуальний потенціал Лесі Українки скоро затьмарився жорстокою й упертою хворобою, яка вкінці і звела її передчасно в могилу. Вже змалку Леся була тендітною, а на десятому році її спіткала велика біда. У різдвяні дні 1881 року, коли родина мешкала в Луцьку, природня цікавість потягнула дівчинку на берег річки Стир подивитися, як освячуватимуть воду. Дуже зацікавлена дитина довго вешталася берегом, до всього приглядаючись і не помічаючи переохолодження. Внаслідок цього Леся захворіла, згодом виявився туберкульоз кісток, який стрімко розвивався. Спочатку хвороба впала на руку, і дівчинці прийшлося покинути улюблену гру на фортепіано, потім перекинулася на ногу, позбавивши її вільного руху, згодом туберкульоз поширився на легені й нирки. І все життя Лесі перетворилося на боротьбу з хворобою, яка то відступала, то набирала нових важчих форм. Постійне лікування, операції, курорти не зломили сили духу цієї відважної жінки, а лише укріпили цей непереможний дух, змусили наполегливіше вчитися і працювати.
Зрештою, ця сила духу була, мабуть, закладена в ній самим Творцем, бо проявлялася ще в ранньому дитинстві, про що згадує сама Леся Українка:
"Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
“Що, болить?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась."
І такою вона була все своє життя!
Чи не благодатний приклад кожному для плекання сили власного духу!? Задля тих своїх мрій жила й творила… Творила, перемагаючи важку хворобу, не зважаючи на підвищену температуру й майже постійні болі… Її життя – це вияв великого героїзму. Проявляючи такий героїзм, вона закликала до активного життя й інших, її заклики не втрачають актуальності і в наш час.Хотілося б, щоб ми, сьогоднішні, уміли долати розчарування й знеохочення поточними неудачами й негараздами, щоб не уподібнялися до Лицаря із драми Лесі Українки “Осіння казка”, котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому і згоден покірно існувати, бо “втомлений навіки”, а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети.
Дай Боже, нам хоч частину тієї мужності й дієвої любові до своєї Вітчизни, якими так переповнена була славетна Леся Українка!
Все починається з того коли Мавка закохалася в Лукаша і починається їхня довга дорога до щастя, що я маю на увазі, це наприклад на початку твору вони були счастливі, і на прикінці вони загалом теж залишились счастливі, але в якому сенсі счастливі, він і вона помирають і залишаються разом, тобто він замерзає від холоду на прикінці твору, а вона перетворюється на дуб.
Відбувалось розвиток їхніх почуттів за порами року: провесна- пробудження їхнього кохання, весна-його розквіт, пізнє літо - зрада Лукаша, коли він зраджує з Килиною, яка потім стає його нареченою, і Мавка просить забрати її до "Того, що живе у скелі", а тим самим Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку, але її чари пробуджують його і її і звільняє його на нормальну людину. Потім вона перетворюється на вербу. Осінь-зима- смерть Лукаша, поєднання душ закоханих.
Коли звертаємо погляди до славетних наших попередників, котрі здатні бути життєвими дороговказами для всіх поколінь українців, яскравою, немеркнучою зіркою сяє нам Леся Українка.
Мабуть, немає ні одного українця, хто не знав би це ім’я… Але чи часто звертаємося ми своїм розумом і серцем до цієї величавої постаті, яка понад усе любила Україну й українців?.. Якій Господь дарував так небуденний талант і силу духу… Яка, сприйнявши щедрі дари від Всевишнього Творця, створила високий постамент слова й інтелекту, здатних очищувати, підносити людські душі…
Тож звернімося до славетної Українки, яка сподівалася:
"Як я умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень."
Таке переконання вселив Господь у душу цієї небуденної особистості Не розчаровуймо ж її, згадаймо, воскресімо в пам’яті її заклики, і нехай пломінь її незгасного вогню осяває нам життєвий шлях!Восени 1913 року на жалобних, спричинених смертю великої поетеси, зборах Київського Наукового Товариства проф. Михайло Грушевський говорив:
“Леся Українка почала рано… Перші 10-15 літ поставили її в передні ряди сучасної поезії… Останнє ж п’ятиріччя її творчости було, немов якийсь титанічний хід по велетенських уступах, не рушених людською ногою, де кожний крок, кожний твір означав нову стадію, відкривав перед очима громадянства нашого все нові перспективи мислі, все нові обрії образів… Глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на ґрунт вічних вселюдських змагань, уясняла в їх світлі й зв’язувала з одвічними переживаннями людськости. Наше громадянство не встигало йти за цим захоплюючим, бурним потоком натхнення, цею блискучою панорамою образів, що розверталася перед ним; цей високий рівень ідей, на який вела творчість покійної, був незвичайний для його ширших кругів… Смерть перервала цю путь у вселюдські простори”.
Мало кого так високо оцінив геній Грушевського.Вона, Лариса Косач, народилася 25 лютого (13 лютого за старим стилем) 1871 року в сім’ї, що на той час, вкупі з кількома іншими, становила ядро нечисленного українського громадянства.Перші спроби початкуючої поетки знаходять гарячу підтримку її матері, вона пильно стежить за кожним рядком Лесі, виправляє її мову, вирівнює ритм і синтаксис і сама посилає її твори до галицьких видань. Їй же належить і псевдонім, під яким ті перші твори підписані – Леся Українка.
Так появилася в українській культурі велика літературна сила, яка піднялася понад багатьох митців і яка потім вразила світ силою свого духу.
Великий інтелектуальний потенціал Лесі Українки скоро затьмарився жорстокою й упертою хворобою, яка вкінці і звела її передчасно в могилу. Вже змалку Леся була тендітною, а на десятому році її спіткала велика біда. У різдвяні дні 1881 року, коли родина мешкала в Луцьку, природня цікавість потягнула дівчинку на берег річки Стир подивитися, як освячуватимуть воду. Дуже зацікавлена дитина довго вешталася берегом, до всього приглядаючись і не помічаючи переохолодження. Внаслідок цього Леся захворіла, згодом виявився туберкульоз кісток, який стрімко розвивався. Спочатку хвороба впала на руку, і дівчинці прийшлося покинути улюблену гру на фортепіано, потім перекинулася на ногу, позбавивши її вільного руху, згодом туберкульоз поширився на легені й нирки. І все життя Лесі перетворилося на боротьбу з хворобою, яка то відступала, то набирала нових важчих форм. Постійне лікування, операції, курорти не зломили сили духу цієї відважної жінки, а лише укріпили цей непереможний дух, змусили наполегливіше вчитися і працювати.
Зрештою, ця сила духу була, мабуть, закладена в ній самим Творцем, бо проявлялася ще в ранньому дитинстві, про що згадує сама Леся Українка:
"Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
“Що, болить?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась."
І такою вона була все своє життя!
Чи не благодатний приклад кожному для плекання сили власного духу!? Задля тих своїх мрій жила й творила… Творила, перемагаючи важку хворобу, не зважаючи на підвищену температуру й майже постійні болі… Її життя – це вияв великого героїзму. Проявляючи такий героїзм, вона закликала до активного життя й інших, її заклики не втрачають актуальності і в наш час.Хотілося б, щоб ми, сьогоднішні, уміли долати розчарування й знеохочення поточними неудачами й негараздами, щоб не уподібнялися до Лицаря із драми Лесі Українки “Осіння казка”, котрий втомився боротьбою, розчарувався у всьому і згоден покірно існувати, бо “втомлений навіки”, а слідували заклику наполегливо добиватися світлої мети.
Дай Боже, нам хоч частину тієї мужності й дієвої любові до своєї Вітчизни, якими так переповнена була славетна Леся Українка!