м...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим "землякам"-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про "правду" і "волю"), не за кордоном, а на рідній землі, "в своїй хаті", у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! Моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! Слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.
Минуло п'ять років. Кожен персонаж знайшов власну стежку в житті. Та куди б не занесла доля наших улюблених героїв, пам'ять про шалені пригоди в цирку завжди манила друзів, за сотні кілометрів об'єднувала їхні серця. Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі персонажі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здавалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка - це неприпустимо. Служник порядку продовжував: - Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою. Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб'язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Це був Міха Голий. Почалася довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказатию Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля. Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом... Приблизно таке, власне закінчення до повісті:)
м...", яка була написана 1845 року. Основне в цьому творі — Пробудити в українців почуття національної гідності й честі, посилити їхню національну свідомість.
Почну з того, що поет радив освіченим "землякам"-дворянам шукати відповідь на питання, що ставила перед ними українська дійсність (питання про "правду" і "волю"), не за кордоном, а на рідній землі, "в своїй хаті", у єднанні з народом. Це є прямий заклик до патріотичного служіння власному народові і створення національної культури.
Про самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма царизму йде мова в діалозі між освіченим паном і героєм твору. Ми дізнаємось, що пани в усьому орієнтувались на Захід, навіть у питанні походження своєї нації йшли за вказівкою німецьких істориків:
Німець скаже: "Ви моголи".
"Моголи! Моголи!"
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: "Ви слав'яне".
"Слав'яне! Слав'яне!"
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
Т. Шевченко виступає проти рабського схиляння перед іноземними авторитетами.
Одного разу вирішив Іван Сила на деякий час полишити свій дім, щоб разом з Мілкою податися до чудової столиці. Навіть не вірилося, що кілька років тому місто здавалося зовсім чужим та вражало величчю споруд. Нарешті потяг спинився на вокзалі. Сьогодні, як і колись, усі персонажі метушилися, кудись поспішали. Але тепер Іванові це не здавалося дивним. Проте його увагу привернула метушня на площі. Річ у тім, що якийсь поліцейський упіймав чергового розбишаку. Він голосно намагався переконати малолітнього хлопчину, що крадіжка - це неприпустимо. Служник порядку продовжував: - Послухай мене, синку, колись я також вважав, що поцупивши чужу річ можна легко підзаробити. Не чув за своїми ганебними вчинками жодної провини. Поверни власникові кишеньковий годинник. Попроси вибачення і можеш іти своєю дорогою.
Голос, що звучав, здався Іванові дуже знайомим. Ще мить і погляд поліцейського упав на нашого силача. Іван Сила люб'язно усміхнувся. Запала тиша. Помалу люд почав розходитися, а поліцейський обняв силача. Це був Міха Голий.
Почалася довга душевна розмова. Друг розповів, що давно зав'язав з крадіжками. Звільнився з посади охоронця в цирку й став працювати поліцейським. Похвалився, що на новій роботі пристойна платня. У важкий час, коли намагався знайти самого себе, зустрів своє щастя. Незабаром вони одружаться. Здивований Іван намагався щось сказатию Та радісний товариш не замовкав і запросив на весілля.
Іван теж попросив друга після торжества завітати до нього в гості. Тільки тепер, Мілка, котра увесь час не втручалась у розмову, смиренно покивала головою. Поліцейський зауважив, що давно хотів після торжества відвідати дорогого приятеля, тому запропонував Піні, Пандорському, Фандіго й Ренаті приєднатися до подорожі. Іван був у захваті. А Мілка жартома пообіцяла, що приготує багато галушок, які на той час уже навчилась готувати. Усі засміялися і втрьох попрямували столичним парком, геть усіяним пахучим цвітом...
Приблизно таке, власне закінчення до повісті:)