Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий митець, а й національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, великий патріот та один з найбільших революціонерів нашого народу. Адже справді майже кожна сторінка «Кобзаря» – це палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі, рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості. І хоч минуло вже 200 років від дня його появи на світ, а значущість цієї постаті та його слів абсолютно не зменшилася.
Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.
Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.
1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.
1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.
1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).
З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.
Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).
Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).
Объяснение:
Тарас Шевченко для кожного свідомого українця – не просто народний поет, талановитий митець, а й національний пророк, апостол правди, заступник знедолених, провидець, великий патріот та один з найбільших революціонерів нашого народу. Адже справді майже кожна сторінка «Кобзаря» – це палкий заклик любити свій народ і край, пророчий осуд усякої неправди і неволі, рішучий осуд насильства, релігійного лицемірства і соціальної несправедливості. І хоч минуло вже 200 років від дня його появи на світ, а значущість цієї постаті та його слів абсолютно не зменшилася.
Богдан Теодор Нестор Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькім, на Тернопільщині, в сім’ї священика. З шести років жив у Бережанах, у діда священика. Основи шкільної науки Б. Лепкому викладав домашній учитель. З 1878 р. навчався (відразу з другого класу) в «нормальній школі» з польською мовою навчання у Бережанах. Після закінчення школи вступив у 1883 р. до Бережанської класичної гімназії з польською мовою навчання.
Після закінчення гімназії у 1891 вступив до Віденської Академії мистецтв, щоб здобути малярську освіту, але згодом, через три місяці переводиться на філософський факультет.
1892 — 1895 навчався у Львівському університеті, по закінченні якого працює вчителем-суплентом в Бережанській гімназії (1895 — 1899). Займається творчою діяльністю. З’являються перші оповідання: “Дідусь”, “Нездала п’ятка”, “Над ставом”, “Гусій” та ін. 1897 р. з дозволу Папи Римського одружився з донькою свого дядька по батькові — Олександрою, яку здавна кохав.
1899 р. — їде до Кракова, де розпочинає свою викладацьку (педагогічну) діяльність в гімназіях ім. Яна Собєского, св. Яцка та св. Анни, читав лекції з української мови та літератури. Згодом отримав посаду лектора в Ягелонському університеті. У Кракові Б. Лепкий створив своєрідний український центр у польському літературному середовищі.
1912 р. Б. Лепкий вступив до партії «Християнсько-Суспільний Союз» у Львові.
Перша світова війна застала сім’ю Лепких у Кракові. Восени 1915 р. Б. Лепкий був мобілізований до австрійського війська. Завдяки сприянню друзів не був відправлений у діючу армію, а виїхав у Німеччину для освітньо-культурної роботи. Тут з листопада 1915 р. мешкав у м. Раштат біля Бадена, працював на просвітницькій роботі в таборах для військовополонених солдатів царської армії, спочатку в Фрайштаті, а потім у Раштаті біля Бадена (викладав історію літератури).
З 1916 — просвітницька праця у таборі Вецляру, де Лепкий провадив малярську школу.
Влітку 1917р. відвідав Львів, Бережани, могилу батька Лепкого в селі Жуків, побачився з рідним братом, січовим стрільцем Левом Лепким. Наприкінці 1925 р. Лепкий повернувся до Кракова і знову працює в університеті, де його іменовано доцентом, керівником кафедри української літератури, пізніше — професором Ягелонського університету (1932).
Друга світова війна розпочалася, коли Б. Лепкий зі своєю сім’єю перебував на відпочинку у Черче. 23 вересня 1939 року вони повертаються до Кракова (Польща). У роки Другої світової війни старий, хворий письменник не тільки втратив роботу в університеті, а й зазнав переслідувань. Помер Б. Лепкий 21 липня 1941 року в Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі у Кракові (Польща).