наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. і це найголовніше.а що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. це для нас як аксіома, яку не треба доводити. ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це , фортеці мого характеру. так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. і от з кожним роком я поступово накладав на цей нові шари цінностей, які і мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. і зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами. і я впевнений, що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той , що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне – здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхніочі відкриті для всього прекрасного, а серця – великі й людяні.Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.Наші бажання, помилки і прагнення – все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз – бо поет ніби висловлює твої власні думки. Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас – особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, – любов і віра.А поезія – найкращий іб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
наше життя дуже насичена річ: ми маємо дуже багато контактів, пригод, зустрічей і таке інше. також все життя ми навчаємось, ми навчаємось бути людиною. і це найголовніше.а що ж таке «моральні цінності» і з чим їх їдять? моральні цінності ми починаємо збирати з самого дитинства: нас вчать, що треба поважати старших, нас вчать, що треба поступатися місцем у міському транспорті і таке інше. це для нас як аксіома, яку не треба доводити. ми знаємо, що це так і по-іншому бути не може. зі зростанням, кількість цінностей збільшується, ми починаємо розуміти набагато більше речей у цьому світі. але у кожної людини «набір» цих цінностей дуже індивідуальний. це залежить від виховання, навколишнього середовища та ряду інших речей.для мене цінності, які були дані мені в дитинстві – це , фортеці мого характеру. так, саме фортеці, бо характер у мене досить складний, але я вважаю, що він не спотворений різними чинниками. і от з кожним роком я поступово накладав на цей нові шари цінностей, які і мені тримати свою фортецю у цілості, які заважають «лже-цінностям» проникнути у мої стіни та зруйнувати її з середини. і зараз моя фортеця активно будується, бо нові «цеглини» постійно підвозить моє життя, стикаючись з різними навколишніми проблемами та невдачами. і я впевнений, що не дивлячись ні на що, навіть якщо моя фортеця впаде, той , що був закладений в дитинстві буде стояти вічно і у мене завжди буде шанс відбудувати свою фортецю знову.
Поезія – це завжди неповторність, Якийсь безсмертний дотик до душі…Завжди, читаючи або слухаючи вірші, я згадую ці слова відомої української поетеси Ліни Костенко. Адже справді, віршовані рядки ти сприймаєш як прекрасну музику і, здається, фізично відчуваєш, як вони торкаються твоєї душі, найпотаємніших її струн…Поезію створюють люди незвичайні. В них своєрідне бачення світу, оригінальне сприйняття, а головне – здатність співчувати й допомагати людям. Власні почуття крізь світло своєї душі вони несуть нам у віршах. їхніочі відкриті для всього прекрасного, а серця – великі й людяні.Тому що не можна бути справжнім поетом без любові до людства.Наші бажання, помилки і прагнення – все в поезії. Саме тому деякі вірші не можна читати без сліз – бо поет ніби висловлює твої власні думки.
Однакових поетів не буває, як не буває однакових людей. Кожен із нас – особистість, у кожного свій біль, свої радощі та свій шлях. Але є те високе, духовне, що об’єднує нас усіх, – любов і віра.А поезія – найкращий іб у чарівній, неповторній формі передати людям музику дивовижних почуттів, достукатися до душ, які ще, можливо, сплять у невіданні, зробити людину духовно вищою, красивішою, гармонійною.
Объяснение: