Що таке Біблія? Це найбільша книга в історії людства, що увібрала природну мудрість, втілила моральні основи людського життя. Ця книга не просте явище культури, вона – основа духовного буття миру, саме в Біблії – книзі книг – можемо знайти шляхи рішення таких проблем: життя й смерть, учинки й душа людини, добро й зло…Хоча вона складається з багатьох книг, різних жанрів, створених у різні часи різними людьми, але за суттю своєї Біблія є книгою великою, вічною супутницею життя багатьох людей усього світла більше 2-х тисяч років. Вона вчить нас, як жити, що можна робити, а чого не варто робити; якими треба бути, а що є негативним у наших характерах. Саме Біблія письменників всіх часів і народів, тому що багато сторіч вони використали II теми, ідеї, образи, сюжети у своїх добутках. Біблійні матеріали знайшли широке відображення в добутках письменників древньої української літератури, потім нової, а тепер і сучасної. Знайомство зі Святим Листом допомагає нам краще розуміти добутку української й світової літературиЧитаючи Біблію, ми засвоюємо духовні істини, розуміємо художню красу релігійних текстів. Саме вона вміщає в собі морально-етичний і естетичний досвід людства. Всі розчаровані звертаються до цієї книги, продовжують шукати сенс свого життя, земного існування, відповіді на вічні питання й одночасно духовну опору в цьому гріховному, несправедливому світіБіблія для українського народу була й залишається не тільки джерелом духовних істин, але й високомистецькою книгою
Історія України має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація Гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. Дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї Малоросії. Саме так з'явився у Пісках пан Польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село.
Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок «роти заціпили» непокірним.
Із того все й почалося... «Ляшок» вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.
Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, «зносили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. З наказу генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.
Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович спілкувався зі своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок.
Пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. Неволя, як той чад, задурманила людям голови...
Уперше прибувши у Піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що «волів» потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. І на другий день генерал привів «москалів», котрі швиденько прикладами гвинтівок «роти заціпили» непокірним.
Із того все й почалося... «Ляшок» вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування «його» землею. І зрештою вільні колись селяни стали панськими. Уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. Тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.
Кріпосники за короткий час так запрягли «волів» у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. Селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, «зносили у двір курей, гусей, яйця». Було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх «мазеп». Генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. Її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. Спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. Свою любов вона віддала котам. А тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. З наказу генеральші люто катують веселу дівчину Уляну. Мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.
Зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині Василь Семенович Польський. При ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. На відміну від генеральші, Василь Семенович спілкувався зі своїми кріпаками. Ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок.
Пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. Вони не дбали про землю, про тих, хто на ній працює. З року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. Пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. Неволя, як той чад, задурманила людям голови...