Українська проза другої половини XIX ст. засвідчує тематичне багатство та розширення проблематики. Письменники-реалісти відображають складність і строкатість нових суспільних процесів. Закономірно, що в центрі художніх творів постають будні пореформеного села. Ідеться про соціальне розшарування сільського населення і його наслідки в долі людини: руйнування моральних засад у родині, поява безземельного селянства і нових сільських багатіїв, фінансове й моральне банкрутство вчорашніх поміщиків, початок пролетаризації селянства.
Проблему руйнування родинних зв’язків на ґрунті дрібних майнових інтересів Іван Нечуй-Левицький розгорнув у соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я».
Починаючи із 70-х рр. XIX ст. у прозових творах гається зміна принципів характеротворення. У творах Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка вже немає традиційної для, скажімо, Марка Вовчка опозиції: пани-кріпосники - аморальні визискувачі, селяни - безпомічні й безмовні жертви.
У прозі другої половини XIX ст. акцентовано морально-психологічну проблематику. Письменники-реалісти висвітлюють докори сумління героя за вчинені злочини. Так, Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» психологічно переконливо змалював процес душевної спокути як головного героя Чіпки Варениченка, так і другорядних персонажів: «А може ж, воно й гріх так робити?.. Може, за все те оддячиться, хоч не на сім, то на тім світі!» (Тимофій Лушня).
«Се вже не та поетична, подекуди аж переборщено поетична та квітчаста мова Марка Вовчка, не штучна, силувана, академічно неповертлива мова Куліша, - се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом».
Іван Франко
Проблема драматичного, а часом трагічного становища української жінки, яку в 1860-х рр. актуалізувала у своїх оповіданнях Марко Вовчок, поступово трансформується в проблему жіночої емансипації, про яку так виразно заявляє Павло Радюк («Хмари» Івана Нечуя-Левицького). Іще потужніше ця проблема постала в прозі 80-90-х рр. XIX ст. у творах Олени Пчілки, Івана Франка та Михайла Павлика.
Українська проза другої половини XIX ст. прикметна й тим, що все частіше в епіцентр художнього зображення потрапляє проблема різночинної інтелігенції та з’являється національна інтелігенція: «Хмари» (1874), «Над Чорним морем» (1890) І. Нечуя-Левицького, «На дні», «Перехресні стежки» (1900) І. Франка. Письменники створюють галерею позитивних образів інтелігента-народника, «нового чоловіка», який ставить перед собою шляхетне завдання - підвищення освітньо-культурного рівня селянства.
Нові соціальні колізії та новий об’єкт зображення, відповідно, потребував і нових засобів художнього відтворення. Зазнає змін і характер оповіді: замість форми Я-оповідач (перша особа однини), письменники вдаються до форми третьої особи. Зменшується роль і значення повчальності, поглиблюється авторська присутність і психологізм.
ответ: Після аварії, у якій загинув доктор, Івана звинуватили у смерті Брякуса. Був проведений суд, але хлопець знав, що він не може бути звинувачений, тому і не захотів брати собі адвоката. Двадцятирічного парубка було оправдано, суд присяжних був здивован стійкості та рішучості Івана котрий зміг відстояти свою невинність.
Через деякий час, коли Сила відійшов від смерті свого вчителя, він вирішив змінити свій б життя. Молодий хлопець почав свій бізнес, їздив по різним країнам продавався речі котрі він робив своїми руками. Коли він здійснив останню подорож у Японію, Іван зустрів дуже гарна, дуже вихована та стримані дівчину у яку закохався з першого погляду. І вони жили довго і щасливо!
Українська проза другої половини XIX ст. засвідчує тематичне багатство та розширення проблематики. Письменники-реалісти відображають складність і строкатість нових суспільних процесів. Закономірно, що в центрі художніх творів постають будні пореформеного села. Ідеться про соціальне розшарування сільського населення і його наслідки в долі людини: руйнування моральних засад у родині, поява безземельного селянства і нових сільських багатіїв, фінансове й моральне банкрутство вчорашніх поміщиків, початок пролетаризації селянства.
Проблему руйнування родинних зв’язків на ґрунті дрібних майнових інтересів Іван Нечуй-Левицький розгорнув у соціально-побутовій повісті «Кайдашева сім’я».
Починаючи із 70-х рр. XIX ст. у прозових творах гається зміна принципів характеротворення. У творах Панаса Мирного, Івана Франка, Бориса Грінченка вже немає традиційної для, скажімо, Марка Вовчка опозиції: пани-кріпосники - аморальні визискувачі, селяни - безпомічні й безмовні жертви.
У прозі другої половини XIX ст. акцентовано морально-психологічну проблематику. Письменники-реалісти висвітлюють докори сумління героя за вчинені злочини. Так, Панас Мирний у романі «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» психологічно переконливо змалював процес душевної спокути як головного героя Чіпки Варениченка, так і другорядних персонажів: «А може ж, воно й гріх так робити?.. Може, за все те оддячиться, хоч не на сім, то на тім світі!» (Тимофій Лушня).
«Се вже не та поетична, подекуди аж переборщено поетична та квітчаста мова Марка Вовчка, не штучна, силувана, академічно неповертлива мова Куліша, - се переважно буденна мова українського простолюддя, проста, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом».
Іван Франко
Проблема драматичного, а часом трагічного становища української жінки, яку в 1860-х рр. актуалізувала у своїх оповіданнях Марко Вовчок, поступово трансформується в проблему жіночої емансипації, про яку так виразно заявляє Павло Радюк («Хмари» Івана Нечуя-Левицького). Іще потужніше ця проблема постала в прозі 80-90-х рр. XIX ст. у творах Олени Пчілки, Івана Франка та Михайла Павлика.
Українська проза другої половини XIX ст. прикметна й тим, що все частіше в епіцентр художнього зображення потрапляє проблема різночинної інтелігенції та з’являється національна інтелігенція: «Хмари» (1874), «Над Чорним морем» (1890) І. Нечуя-Левицького, «На дні», «Перехресні стежки» (1900) І. Франка. Письменники створюють галерею позитивних образів інтелігента-народника, «нового чоловіка», який ставить перед собою шляхетне завдання - підвищення освітньо-культурного рівня селянства.
Нові соціальні колізії та новий об’єкт зображення, відповідно, потребував і нових засобів художнього відтворення. Зазнає змін і характер оповіді: замість форми Я-оповідач (перша особа однини), письменники вдаються до форми третьої особи. Зменшується роль і значення повчальності, поглиблюється авторська присутність і психологізм.
ответ: Після аварії, у якій загинув доктор, Івана звинуватили у смерті Брякуса. Був проведений суд, але хлопець знав, що він не може бути звинувачений, тому і не захотів брати собі адвоката. Двадцятирічного парубка було оправдано, суд присяжних був здивован стійкості та рішучості Івана котрий зміг відстояти свою невинність.
Через деякий час, коли Сила відійшов від смерті свого вчителя, він вирішив змінити свій б життя. Молодий хлопець почав свій бізнес, їздив по різним країнам продавався речі котрі він робив своїми руками. Коли він здійснив останню подорож у Японію, Іван зустрів дуже гарна, дуже вихована та стримані дівчину у яку закохався з першого погляду. І вони жили довго і щасливо!
От і казочка кінець, а хто слухав — молодець!
Объяснение: У мя это проконтролировать на