чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів. історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано. який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі. зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура. прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької». отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.
1. У творах цього періоду постали картини українського народного побуту, складні людські історії, зокрема жіночі.
2.Шевченко звернувся до композиційного прийому, тому що він дає змогу зобразити широку панораму Російської імперії, допомагає і розкриттю ідейно-тематичного змісту поеми, і жанровим особливостям, бо життя, змальоване у творі, дійсно нагадує сон, оскільки суперечите усім реаліям.
Назвав поему комедією, тому що в ній засуджується несправедливий лад виражений сатирою, гротеском, карикатурою а злою іронією.
3.Гротеск — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.
Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.
4.Образи – символи:
Сова– символ мудрості, істини.
Цар волі – узагальнений образ борців, носіїв провідних ідей;
рожеві квіти – безсмертні ідеї декабристів;
білі птахи -душі померлих на будівництві,
одна з пташок – Павло Полуботок;
5. У цій поемі йдеться про неможливість знищити душу народу, його прагнення до волі. Поема Т. Шевченка «Кавказ» присвячена щирому другові поета Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями.
6. Ця поема звертання не тільки до сучасників поета. Це слово й до нас з вами. Він закликає до єднання, щоб усміхнулася наша заплакана мати Україна, обняла й благословила своїх дітей, із сьгоденними подіями це й зараз актуально.
чорна рада» п. куліша — перший соціально-історичний український роман, в якому відбилися особливості національного характеру запорожців. в основу історичної романістики покладено зображення складних, переломних періодів історії, бурхливі події яких зумовили гострі ситуації, формували сильні характери, безмежно віддані своїм ідеям особистості. тому роман п. куліша «чорна рада» ми по праву можемо віднести до загалу найкращих світових зразків романтичних творів. історичною основою роману є події, що відбувалися в україні в роки руїни, коли після б.хмельницького (1657) почалася боротьба за гетьманську владу. на правобережжі правив польсько-шляхетський ставленик павло тетеря. а на лівобережжі точилася запекла боротьба між такими претендентами: переяславським полковником якимом сомком, що був обраний на старшинській раді в козельці наказним гетьманом, хоч російський цар і не затвердив його, та кошовим отаманом запорізької січі іваном брюховецьким. 27—28 червня 1663 року в ніжині відбулася «чорна рада», в якій брали участь широкі маси населення, чернь — селянство, міщани, козацька голота. гетьманом було обрано брюховецького, а сомка покарано. який же висновок можна зробити, прочитавши цей історичний роман? чи правильний вибір зробив народ, обравши кошового отамана гетьманом? чи справді він відстоював інтереси народних мас? автор майстерно змальовує все те лихе, підступне, що призвело до міжусобиць, до кровопролитної війни. іван брюховецький до виборів являв собою простоту, щирість, обіцяв усім, хто його підтримає, усілякі блага. і портретна характеристика автора відповідна: «чоловічок сей був у короткій старенькій свитині, в полатаних штанях, чоботи шкапові попротоптувані — і пучки так наче собі чоловічок простенький, тихенький». брюховецький шанобливо називав козаків «товариство миле», «мої рідні братчики», «дітки», з особливою повагою ставився до старих запорожців, говорячи, що у їхніх «шановних головах увесь розум сидить». пізніше, ставши гетьманом, промовляє: «обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків». ось справжня сутність брюховецького. отже, народ помилився в своєму виборі. зовсім іншими фарбами змальований сомко. автор не приховує замилування цим героєм, наділяє його найкращими рисами. сомко виступає як мудрий державний діяч. його ідеал — соборна україна, об'єднана під гетьманською булавою, звільнена від підлеглості москві. «дай щоб обидва береги дніпровії приклонилися під одну виженем недоляшка з україни, одтиснем ляхів до самої случ і, та, держачись за руку з москвою, громитимем усякого, хто покуситься ступити на руську землю! » сомко мріє про сильну державу, де панувала б правда: «уже пора нам знати, що нема там добра, де нема правди». герой виступає втіленням моральних чеснот. як справжній лицар, не допускає думки про власний порятунок ціною життя кирила тура. прийшовши до влади, іван брюховецький жорстоко розправляється з політичними . у літописі самовидця повідомляється про цей факт: «вступаючи в осінь, о святому симеоні, того літа за позволенієм його царського величества наказав гетьман брюховецький постинати гетьмана сомка і васюту, полковника ніжинського, полковника лубенського, осавулів та інших полковників заслано на москву, котрих на сибір заслано, немало старшини козацької». отже, народні маси обрали шлях, яким повинна була йти україна, усвідомивши свою помилку набагато пізніше. автор підкреслив, що суперечності між козацькою старшиною і широкими народними масами ніколи б не вивели україну на новий щабель розвитку.
1. У творах цього періоду постали картини українського народного побуту, складні людські історії, зокрема жіночі.
2.Шевченко звернувся до композиційного прийому, тому що він дає змогу зобразити широку панораму Російської імперії, допомагає і розкриттю ідейно-тематичного змісту поеми, і жанровим особливостям, бо життя, змальоване у творі, дійсно нагадує сон, оскільки суперечите усім реаліям.
Назвав поему комедією, тому що в ній засуджується несправедливий лад виражений сатирою, гротеском, карикатурою а злою іронією.
3.Гротеск — художній засіб, прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного, де реальне в житті переплітається з фантастичним, страшне — з незвично смішним.
Гротесковим є й кінцевий епізод поеми, у якому від безглуздого крику царя провалюється під землю його челядь, без якої він стає жалюгідним, безсилим і смішним, саме в цей момент розкривається примарна сила царизму.
4.Образи – символи:
Сова– символ мудрості, істини.
Цар волі – узагальнений образ борців, носіїв провідних ідей;
рожеві квіти – безсмертні ідеї декабристів;
білі птахи -душі померлих на будівництві,
одна з пташок – Павло Полуботок;
5. У цій поемі йдеться про неможливість знищити душу народу, його прагнення до волі. Поема Т. Шевченка «Кавказ» присвячена щирому другові поета Якову де Бальмену, який загинув на Кавказі під час війни з горцями.
6. Ця поема звертання не тільки до сучасників поета. Це слово й до нас з вами. Він закликає до єднання, щоб усміхнулася наша заплакана мати Україна, обняла й благословила своїх дітей, із сьгоденними подіями це й зараз актуально.