Н.В. Гоголь вклав у повість «Тарас Бульба» почуття любові до батьківщини, яке віддавалося у кожному куточку його серця. Воно ж стало головною темою його книги, де любов до країни витіснила батьківське почуття із душі головного героя. Саме тому так важливо розуміти та оцінювати твір через призму тематики. Тільки так можна збагнути головну ідею письменника.
Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє . Так само патріотичним виріс старший син Тараса, Остап. Потрапивши в полон, він був засуджений до страти, але під час витончених тортур не промовив ні стогін. Він до останньої миті думав лише про те, який приклад подати товаришам. Герой хотів дати їм сил, щоб вони гідно та покірно прийняли мучеництво заради рідної землі. У цій же сцені зворушливо попрощалися батько з сином: незважаючи на варту та небезпеку, Тарас дав знати Остапові, що він його чує і ніколи не забуде. Отец и старший сын пожертвовали всем, чтобы родину от иноземной опасности. Их поступки не всегда были правильными и нравственными, но одного современный читатель со своими представлениями о гуманизме не может у них отнять — самоотверженного стремления оградить свою страну от внешних посягательств. Любовь к родине в какой-то степени оправдывает то, что делали герои.
Батьківщина та її інтереси були сенсом життя старого козака. Він був невисокої думки про освіту і щиро радів, коли його сини повернулися та стали частиною бойового товариства. Частково читач міг би подумати, що Тараса цікавить слава, і він вирушає на Січ, щоб потішити самолюбство. Однак ближче до фіналу він розуміє, що помилявся: турбота героя про рідну країну зумовила всі його вчинки. Він жадав мобілізувати козаків, бо передчував війну з поляками і не хотів, щоб його народ застали зненацька. У такій обстановці він не міг зробити іншого вибору: козака було виховано за часів кривавого середньовіччя, і його уявлення про життя були продиктовані середовищем. Але навіть у такому жорстокому світі, де правда була на боці зброї, він був не підданим, а громадянином своєї країни. Він сміливо брав він відповідальність за її майбутнє .
Так само патріотичним виріс старший син Тараса, Остап. Потрапивши в полон, він був засуджений до страти, але під час витончених тортур не промовив ні стогін. Він до останньої миті думав лише про те, який приклад подати товаришам. Герой хотів дати їм сил, щоб вони гідно та покірно прийняли мучеництво заради рідної землі. У цій же сцені зворушливо попрощалися батько з сином: незважаючи на варту та небезпеку, Тарас дав знати Остапові, що він його чує і ніколи не забуде. Отец и старший сын пожертвовали всем, чтобы родину от иноземной опасности. Их поступки не всегда были правильными и нравственными, но одного современный читатель со своими представлениями о гуманизме не может у них отнять — самоотверженного стремления оградить свою страну от внешних посягательств. Любовь к родине в какой-то степени оправдывает то, что делали герои.
Рада , якщо до )