Твір за планом. Захар беркут-ватажок тухольської громади.1. Хто такий Захар беркут?2.Зовнішність героя?3.риси характеру.4. прагнення героя.5. Захар Беркут-патріот руської землі
1
ДИВИТИСЯ ВІДПОВІДЬ
Відповідь, перевірена експертами
4,0/5
428
klim0996705282
середнячок
3 відповіді
746 користувачів, які отримали до
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких
документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій
сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.
Відповідь:
Пошук...
Для батьків
Для вчителя
Кодекс честі
Полінка2013 avatar
Полінка2013
03.10.2013
Українська література
5 - 9 классы
відповів/ла • перевірена експертами
Твір за планом. Захар беркут-ватажок тухольської громади.1. Хто такий Захар беркут?2.Зовнішність героя?3.риси характеру.4. прагнення героя.5. Захар Беркут-патріот руської землі
1
ДИВИТИСЯ ВІДПОВІДЬ
Відповідь, перевірена експертами
4,0/5
428
klim0996705282
середнячок
3 відповіді
746 користувачів, які отримали до
У повісті «Захар Беркут» Іван Якович Франко створив образ справжнього народного ватажка, щирого патріота рідної землі.
У великому гірському селі Тухля живе сивий чоловік Захар Беркут. У тухольській громаді його дуже поважають, прислухаються до думок. Захар уміє говорити, як ніхто інший, він один може так точно й влучно висловити думки всієї громади.
Цікаво те, що маючи такі надзвичайні лідерські здібності, він не прагне влади над громадою, а лише дає цінні й розумні поради. Саме так говорить про свого батька син Захара — Максим: «Але мій батько досвідний чоловік і радо служить громаді. Як він говорить на раді громадській, так не зуміє ніхто в цілій верховині. Громада слухає батькової ради, але власті батько мій не має ніякої й не жадає її».
Захар Беркут був найстаріший віком у всій тухольській громаді, адже йому вже дев'яносто літ. Він батько восьми синів, і троє з них сиділи вже разом з ним між старцями. Але не лише своїм поважним віком заслужив він таку честь — бути ватажком, він відрізняється винятковою мудрістю й практичністю розуму. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх... провідників цілого народу...»
Цікаво і те, що, незважаючи на свою старість, цей чоловік був ще досить сильний, продовжував працювати в садибі й на пасіці. Усі тухольці постійно дивувались його знанням у садівництві, а він радо допомагав і передавав свої знання кожному, хто цього хотів. «А вже найбільшим добродієм уважали тухольці Захара Беркута за його ліки... Лучалися каліцтва, рани, на які, певно, ніякий знахар не вмів так скоро і так гарно зарадити, як Захар Беркут».
Українська мова вважається однією з самих мелодійних мов світу. Однією з самих співучих націй в світі вважаються українці. Вони співають не тільки в святковий день чи на весіллі. Горе та розбите серце теж виливається в піснях. Взагалі, українська нація дуже співуча.
Визначною особистістю в пісенній культурі стоїть Маруся Чурай. Багато пісень цієї поетеси стали народними. Мабуть, немає українця, який не чув би хоча б одну пісню Марусі. Її тексти відображують жіночі почуття.
Біографія цієї жінки оповита таємницями та загадками. Немає ніяких
документальних фактів, що підтверджували б її існування. Та дослідники фольклору наполягають, що така історична особистість все ж таки існувала.
Маруся Чурай жила в сімнадцятому сторіччі в Полтаві. Вона була дочкою козака. Дівчина була закохана в парубка Григорія та матір хлопця була проти їх відносин. Він пішов на війну, а Маруся чекала свого коханого. Коли Григорій повернувся, то одружився на іншій в угоду своєї ненці. Глибока рана в душі дівчини не давала їй спокою. Вона загорілася ідеєю помсти. Тоді Маруся заварила зілля та отруїла свого коханого. Деякі літературні джерела пояснюють, що Григорій
сам випив отруту, бо дівчина приготувала її для себе.
Спрага помсти змінилася тяжкою втратою. Дівчина весь свій біль виливала в пісні. Саме непрості взаємовідносини між чоловіком та жінкою будують основу всього пісенного шляху поетеси.
Пісня «За світ встали козаченьки» є автобіографічною. Маруся в ній описує як проводжала Григорія на війну. Пісня показує відношення матері до сина, а також тепле відношення хлопця до своєї дівчини. Він просить матір піклуватися за дівчиною наче за своєю дитиною. Маруся описує, як саме їй було важко того дня і що вона «виплакала всі очі».
Страждання, очікування та переживання дівчини описані в пісні «Віють вітри, віють буйні». Зі стихією дівчина порівнює свої думки та передчуття чогось тривожного.
Трагічне завершення відносин відображене в пісні «Ой не ходи Гриша». Вона застерігає Григорія про наслідки своїх страждань. В цій пісні Маруся нагадує про зілля та зізнається в гріху. Вона вважає, що саме помста є гідною нагородою за вчинки хлопця.
Пісні Марусі Чурай дуже цікаві та являють собою зразок української пісенної культури. Багато українських видатних письменників використовували їх в своїх творах. Вклад поетеси в культуру України неоціненний.