Відповідь:За життя Мацуо Басьо здобув визнання через свої твори у жанрі спільної творчості хайкай но ренґа; нині, після століть досліджень і коментарів, він є визнаним як найвеличніший майстер коротких та чітких хайку, або, як вони звались у минулому, хокку. Сам Басьо також вважав своїм найбільшим досягненням участь у складанні ренґа. Він говорив: «Багато хто з моїх послідовників можуть написати хокку так само добре, як і я сам. Але тільки у складанні строф хайкай я показую себе — справжнього». Творчість Басьо відома у багатьох країнах світу і перекладена багатьма мовами, а в Японії його поезія відтворена на пам'ятниках і у визначних місцях.
Басьо почав писати у ранньому віці, а після знайомства з інтелектуальним середовищем Едо (тепер — Токіо) він став добре відомим по всій Японії. Спочатку поет заробляв собі на життя вчителюванням, але згодом відмовився від міського стилю суспільного життя літературних кіл; він надавав перевагу довгим подорожам всією Японією, вирушаючи на схід, захід і в далекі дикі північні місця, де шукав натхнення для творчості. Поезія Мацуо Басьо перебувала під безпосереднім впливом навколишнього світу, часто концентруючи відчуття поета в кількох простих образах.Помер в подорожах, серед своїх учнів.
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Відповідь:За життя Мацуо Басьо здобув визнання через свої твори у жанрі спільної творчості хайкай но ренґа; нині, після століть досліджень і коментарів, він є визнаним як найвеличніший майстер коротких та чітких хайку, або, як вони звались у минулому, хокку. Сам Басьо також вважав своїм найбільшим досягненням участь у складанні ренґа. Він говорив: «Багато хто з моїх послідовників можуть написати хокку так само добре, як і я сам. Але тільки у складанні строф хайкай я показую себе — справжнього». Творчість Басьо відома у багатьох країнах світу і перекладена багатьма мовами, а в Японії його поезія відтворена на пам'ятниках і у визначних місцях.
Басьо почав писати у ранньому віці, а після знайомства з інтелектуальним середовищем Едо (тепер — Токіо) він став добре відомим по всій Японії. Спочатку поет заробляв собі на життя вчителюванням, але згодом відмовився від міського стилю суспільного життя літературних кіл; він надавав перевагу довгим подорожам всією Японією, вирушаючи на схід, захід і в далекі дикі північні місця, де шукав натхнення для творчості. Поезія Мацуо Басьо перебувала під безпосереднім впливом навколишнього світу, часто концентруючи відчуття поета в кількох простих образах.Помер в подорожах, серед своїх учнів.
«Світ який — мереживо казкове!..» Від неї віє юнацьким максималізмом, життєствердною енергією. Автор передає почуття ліричного героя, який відчуває потребу в коханні і добрі, тому просить у долі:
Дай мені любові,
дай добра,
Гуркочи у долю мою, світе..
Не шкодуй добра мені, людині,
Щастя не жалій моїм літам.
Юнак очікує від життя дива, приходу справжніх почуттів, про які мріяв в «юнацьких несміливих снах». Очевидно, таки прийшло до ліричного героя перше кохання. Інколи, засліплений сильним почуттям, не помічаєш недоліків милої серцю людини; але може настати час руйнування «рожевих ілюзій». І саме тоді перевіряється глибина, щирість кохання. Кохання — не лише повсякденні радощі, воно інколи несе і муки, і страждання, бо буває нерозділеним, болючим, зрадливим. Письменник, мабуть, відчув на собі, тому і з’явилися вірші «Люсі», «Ти байдужа, як мертве місто», «Є в коханні і будні, і свята…». В останній поезії поет розкриває буденні і святкові дні любові, як буває непросто молодим людям порозумітися, знайти спільну стежину в житті, гармонію , почуттях…
Але, що б там не було, треба чекати на єдину, велику, вірну любов — вона до неї неодмінно прийде. Втрачає багато той, хто не вміє поступитися, не здатний відрізнити важливо го від мізерного.
Василь Симоненко закликає бути життєрадісними, любити свою батьківщину, народ, пробуджувати в людині прекрасні почуття. Власне таким і був поет, прожив лише двадцять дев’ять років, пізнав радощі кохання і був до безтями закоханий у життя!
Объяснение: