Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним. Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.
Після обрядів під спів виряджалися в дорогу. Коли молодий від'їжджав, перед ним несли весільні корогви. У більшості місцевостей молодий з товариством їхали верхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми, коли молодий мав платити гроші та вгощати тих, хто його зупинив.
Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після «переговорів» за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.
Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої, починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.
Після цього починали покривання[3][4]: розплітання коси[5] та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати пов'язувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.
За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечерею[6].
В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.
Четвертий день (по Б. Грінченку) в Галичині називався колачини. Проте в різних регіонах цей обряд міг відбуватися і пізніше
Власне саме весілля починається з організації поїзду молодого до молодої. Розпочинають з обіду в молодого. На звуки музики до хати молодого збираються гості. Молодий виходить з хати разом з старшим боярином і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним. Боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. Це парубоцьке товариство називали боярами, а наймолодшого — князем. Такі самі відзнаки роздавали і світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. Молодий сидів на покутті, по праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. Після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.
Після обрядів під спів виряджалися в дорогу. Коли молодий від'їжджав, перед ним несли весільні корогви. У більшості місцевостей молодий з товариством їхали верхи. По дорозі до молодої відбувалися перейми, коли молодий мав платити гроші та вгощати тих, хто його зупинив.
Поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. Зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. Після «переговорів» за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.
Зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. Після того як молодий сідав коло молодої, починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. Зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.
Після цього починали покривання[3][4]: розплітання коси[5] та одягання серпанку. Молодій одягали очіпок, а мати пов'язувала намітку. Ця церемонія супроводжувалася співом. Після покриття голови молодої, приносли коровай та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.
За короваєм ішов обряд перевезення молодої до хати молодого, який розпочинався вечерею[6].
В понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.
Четвертий день (по Б. Грінченку) в Галичині називався колачини. Проте в різних регіонах цей обряд міг відбуватися і пізніше