Коли ми вітаємо один одного з днем народження та з будь-яким іншим святом чи визначною подією, ми кожен раз зичимо щастя. Але мало хто з нас замислювався, що ж таке насправді людське щастя? Суха граматика пояснює, що щастя – це абстрактна назва, що позначає щось нематеріальне, щось таке, чого не побачиш очима и не відчуєш на дотик. Але чому воно тоді таке важливе у житті кожної людини, чому ми весь час живемо в очікуванні цього щастя і хочемо понад усе, щоб воно і нас пригорнуло своїм доброзичливим крилом. Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім? На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону. Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам. А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера. Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими. Отже, людське щастя багатобарвне та майже безмежне. І тоді, коли людина прагне зупинити течію часу, коли вона не хоче нічого змінювати у своєму житті, не порушувати гармонію, що склалася – от тоді можна вважати, що вона дійсно щаслива. А як до мене, то необхідними умовами мого щастя перш за все повинні бути здоров’я моєї родини, щастя близьких, мир на землі та спокійне життя у достатку та згоді.
Яку людину можна назвати красивою? Ту, в якої гарна зовнішність, чи ту, в якої гарні вчинки? Звичайно, краса зовнішня завжди приваблює, милує око. Але важливіше, на мою думку, мати красу внутрішню, яка виявляється у вчинках, поведінці, ставленні до людей, навколишнього світу.
Такі думки з’явилися у мене після прочитання казки англійського письменника Оскара Вайльда «Хлопчик-зірка». Разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.
Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.
Я вважаю, що всі люди уявляють своє щастя по-різному. Для одних це успіх у своїх справах, слава і визнання, для інших – це влада та можливість розпоряджатися долями інших людей, для третіх – це матеріальній здобуток, гроші та багатство. Але чи будуть такі люди по-справжньому щасливими, чи можне вважати таке щастя справжнім?
На мій погляд можна бути відомою у всьому світі людиною, але зовсім не бути щасливою, бо в цьому випадку усе твоє життя буде обговорюватися іншими, вони будуть тебе уславлювати і вихваляти до тих пір, доки ти будеш на вершині слави, а варто лише один раз помилитися, і ті ж самі люди, що ще вчора тебе вихваляли, навіть не повернуться у твою сторону.
Так само можна мати величезну владу над людьми, приносити їм щастя чи горе, милувати життя чи відправляти на смерть, але й ця влада не безмежна. Таки люди не можуть примусити любити себе чи поважати, вони не можуть себе вилікувати від смертельної хвороби та подовжити своє життя, бо воно не підкорюється людським наказам.
А можна бути казково багатим і мате усе все, що тільки побажаєш, але за гроші все одно не купиш відданого кохання, вірної дружби і здоров’я. Гадаю, що такі люди далеко не щасливі, а навпаки, у більшості своїй нещасні та одинокі люди. Отже головною у визначенні щастя є зовсім не матеріальна сфера.
Я вважаю, що людське щастя краще за все визначити як задоволення людини своїм життям, улюбленою справою, можливістю спілкуватися зі своїми рідними, з друзями, навіть з незнайомими, але цікавими людьми. Більшість з нас перш за все мріє про добробут своєї сім’ї, коли з нашими близькими все добре, коли вони захищені від негараздів, і це для нас становить звичайне людське щастя. А для когось добробуту та здоров’я у рідному домі замало, і він прагне до відкриттів та звершень заради інших, прагне реалізувати себе в улюбленій справі. І це робить їх щасливими людьми. Ще для когось щастя – це творчість, техніка, спорт чи банківська справа. Хтось з нас може підкорювати бурхливий океан чи вершини гір, а хтось найдовші рівняння і величезні числа. І коли у цих людей все виходить, вони становляться по-справжньому щасливими.
Отже, людське щастя багатобарвне та майже безмежне. І тоді, коли людина прагне зупинити течію часу, коли вона не хоче нічого змінювати у своєму житті, не порушувати гармонію, що склалася – от тоді можна вважати, що вона дійсно щаслива. А як до мене, то необхідними умовами мого щастя перш за все повинні бути здоров’я моєї родини, щастя близьких, мир на землі та спокійне життя у достатку та згоді.
Такі думки з’явилися у мене після прочитання казки англійського письменника Оскара Вайльда «Хлопчик-зірка». Разом із тим виникло багато запитань, на які я спробую дати відповідь.
Як відомо з сюжету казки, Хлопчик-зірка був надзвичайним красенем. Герой «мав личко біле й ніжне, мов вирізьблене зі слонової кістки, і золоті кучері — як пелюстки нарциса, і губи — як пелюстки червоної троянди, і очі — як фіалки, що дивляться в чисту воду струмка. І він стрункий, немов квітка в полі, де не ступала нога косаря» (переклад І. Корунця). Окрім того, він був прудконогим, умів танцювати, співати й грати на сопілці. Проте ця врода обернулася героєві на шкоду, бо виростав він гордовитим, себелюбним і жорстоким. Хлопець гордував сільськими дітьми, називав їх своїми слугами, не мав співчуття до нужденних, сліпих, калік, скривджених долею, кидав у них камінням і насміхався. Любив він тільки себе. У Хлопчика-зірки було кам’яне серце, і свій холод він поширював на всіх, бо діти, спілкуючись із ним, теж ставали такими самими жорстокими і себелюбними.
Для нього не було нічого святого. Хлопчик-зірка зневажив і прогнав навіть свою матір, відрікшись від неї. Це було найбільшим злом героя, і за це він був покараний. Хлопчик-зірка втратив свою красу, став бридким і потворним. Обличчя виражало його справжнє єство.
Лише тоді герой наче схаменувся і пішов шукати свою матір. Хлопчикові-зірці довелося зазнати багато страждань, він на собі пізнав приниження, зневагу, голод, спрагу. Усе це змінило його на краще, він зрікся своєї гордині. І лише тоді зустрів матір і батька, який був королем. Хлопчик-зірка став правити містом, і був він «милосердний і справедливий до всіх. Нікому не дозволяв він поводитися жорстоко з птахами й звірами, і вчив усіх любові, добра та милосердя. Голодним він роздавав хліб, а голим — одяг, і в його державі панували мир і достатки».
Здавалося, так буде тривати вічно, але правив Хлопчик-зірка недовго: через три роки він помер. Як бачимо, за все треба платити. Занадто багато чинив він зла, пройшов тяжкі випробування.
Казка вчить, що перш ніж зробити якийсь крок чи вчинок, треба добре подумати. Не можна дозволяти собі бути жорстоким, гордовитим. А ще треба пам’ятати, що зовнішня краса ‑ це не привід робити ганебні вчинки. Бо найголовніше – це краса душі. Дякуючи О. Вайльдові та його казці, я зрозумів таку важливу істину.