Читаючи про життя Марусі Чурай, знайомлячись з її творами, я не зміг за лишитись байдужим. Кохання — вічне почуття, тож байдуже, в якому сторіччі відбувається драма людських стосунків: життя Марусі хвилює нас, сучасних читачів. Ми не маємо права засуджувати її вчинок, тим більше, що ми ніколи не дізнаємось, що ж сталося насправді у ті далекі часи. Можливо, те зілля воші готувала для себе (як це описано в романі у віршах Ліни Костенко)? Кажуть, у великих людей — великі почуття… Тож не засуджуймо вчинок дівчини… За гіркою іронією долі на тому місті, де мала відбутися страта Марусі Чурай, стоїть пам’ятник не їй, а Петрові І, який відпочивав після Полтавської битви на тому самому місці… Але шана та захоплення Марусею живуть у серцях людей і досі, а це краще за будь-які монументи та офіційні знаки. У простих словах Маруся змогла передати глибокі почуття, її пісні залишаються з нами і досі, вже протягом кількох сторіч. Напевно, вони не забудуться ніколи. Українська земля багата на талановитих людей. Маруся Чурай — одна з тих народних талантів, чиї твори вмістили в себе народну душу, всю глибину народної поезії. Це була незвичайна дівчина, її життя стало легендою, а її твори близькі кожному з нас, бо в них втілилися Вічні почуття, вічні цінності і та краса духу, яка не підвладна часу чи життєвим випробуванням.
