питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. до його слова прислухаються, за ним йдуть. тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
розуміючи це, леся українка створює поему "давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, , не відчути це серцем неможливо. може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
за своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. у країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
мужики цікаві стали,
чи ті кості білі всюди,
чи блакитна кров проллється,
як пробити пану груди?
дивіться також
"давня казка" (повний текст)
"давня казка" ()
біографія лесі українки
ми читаємо ці рядки — і чуємо шевченкове:
і вражою злою кров'ю
волю окропіте.
чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово кобзаря відбилося на творчості л. українки? стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан бертольдо, не злякався у в'язниці. тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
не поет, хто покидає
боронить народну справу,
щоб своїм словам блискучим
золотую дать оправу;
не поет, хто забуває
про страшні народні рани,
щоб собі на вільні руки
золоті надіть кайдани!
своєю ідеєю поема "давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
драма "украдене щастя", написана i. франком 1891 року - це шедевр свiтовоï драматургiï, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєï драматичноï сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героïв любовного "трикутника" окрадений найбiльше? важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть ïхнiх. бо кожен з цих героïв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своïй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за ïхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. отже, i анна, i микола, i михайло - жертви всеосяжного зла. мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати ïх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв. перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i , поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. i весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю. ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин миколи задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. скривджена гiднiсть проривається гнiвом! у цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть михайла гурмана: зарубаний миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе. особливе ставлення у мене до анни, на долю якоï найтяжчi муки у цьому "трикутнику". зраджена братами, найрiднiшими ïй людьми, вона свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неï вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. i раптом - повернення "загиблого" коханого! щастя нарештi усмiхну лося ïй! але - воно украдене
- забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед михайлом: "вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." так заявити може тiльки сильна жiнка. але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. у цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "хто з героïв окрадений найбiльше? " зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.
питання ролі митця в суспільстві було актуальним завжди: і століття тому, і у вирі сьогочасної дійсності. так чи інакше, митець являє собою взірець мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, наслідування споконвічних законів моралі. до його слова прислухаються, за ним йдуть. тому на ньому лежить надзвичайна відповідальність і за свою позицію та вчинки, і загалом за долю свого народу.
розуміючи це, леся українка створює поему "давня казка", в якій з великою художньою майстерністю розробляє тему служіння поета народові в час боротьби проти поневолювачів, у найважчу годину національної історії. тому особа поета підноситься у творі до таких моральних і соціальних вершин, що, , не відчути це серцем неможливо. може, саме через це образ поета (а через нього — усього народу) гостро пронизує й хвилює свідомість читача, викликаючи гарячий відгук у його душі.
за своїм сюжетом поема не складна: скориставшись перемогою своїх бійців над ворожим військом, непоказний лицар бертольдо дістає в подарунок від короля разом з графським титулом цілу околицю і починає нещадно визискувати народ. у країні спалахує народне повстання, якому великої сили надавали пісні поета. свого часу вони були натхненні народом, скрашували йому відпочинок, виховували мужність та волелюбність, а у лихоліття народної боротьби стали грізною зброєю проти кривдників:
мужики цікаві стали,
чи ті кості білі всюди,
чи блакитна кров проллється,
як пробити пану груди?
дивіться також
"давня казка" (повний текст)
"давня казка" ()
біографія лесі українки
ми читаємо ці рядки — і чуємо шевченкове:
і вражою злою кров'ю
волю окропіте.
чи не є це яскравим прикладом того, як полум'яне слово кобзаря відбилося на творчості л. українки? стає зрозумілим, що саме живі приклади героїчного служіння народові митців слова — передових письменників, якими так багата історія світової і зокрема української літератури, надихнули поетесу на створення образу народного поета-громадянина. її герой, непідкупний, відданий народові, не спокусився на золото, що йому пропонував у обмін на вільне слово пан бертольдо, не злякався у в'язниці. тому так гордо звучать слова безкомпромісного висновку:
не поет, хто покидає
боронить народну справу,
щоб своїм словам блискучим
золотую дать оправу;
не поет, хто забуває
про страшні народні рани,
щоб собі на вільні руки
золоті надіть кайдани!
своєю ідеєю поема "давня казка" звернена і до сучасної дійсності, коли наша україна, ставши на шлях незалежності, долає численні політичні, економічні й соціальні труднощі. справжній поет не має права стояти осторонь цих негараздів, доки його народ буде виборювати щасливе життя для рідної землі.
а коли війна скінчиться
того діла й того слова,
то скінчиться давня казка,
а настане правда нова.
драма "украдене щастя", написана i. франком 1891 року - це шедевр свiтовоï драматургiï, в нiй неперевершений талант письменни ка органiчно поєднався iз глибоким знанням життя народу. коли читаєш цю п'єсу, постiйно вiдчуваєш хвилювання i внутрiшнє напружен ня, неначе знаходишся поруч iз живими героями, стаєш спiвучасником трагiчних подiй, що так зримо i яскраво змальовано у творi. ось, мабуть, чому я й досi знаходжусь пiд враженням цiєï драматичноï сповiдi i знову й знову замислююсь над питанням: хто ж з героïв любовного "трикутника" окрадений найбiльше? важко однозначно назвати позитивнi й негативнi образи п'єси через складнiсть ïхнiх. бо кожен з цих героïв протестує i бореться за своє щастя, на яке вiн має право; але всi вони самотнi у своïй боротьбi, не розумiють, що помиляються, вбачаючи один в одному ворога. я розумiю, що кожен герой керується власними емоцiями, але за ïхнiми вчинками я вбачаю дещо бiльше: франко намагається через конфлiкт персонажiв показати зiткнення ворожих сил. отже, i анна, i микола, i михайло - жертви всеосяжного зла. мабуть, тому кожного з них менi насправдi жаль, хочеться зрозумiти i виправдати ïх, що стали трагiчними жертвами обставин тогочасного життя. цi обставини були спричиненi капiталiстичною дiйснiстю, коли рiднi брати заради привласнення батькiвського спадку ламають долю i щастя сестри, не розумiючи (менi так здалося), що разом з цим вони руйнують долi ще двох чоловiкiв. перед нами постають спотворенi долi i характери трьох люблячих людей, якi кохають i , поступаються власною совiстю i нехтують загальнонародною мораллю, йдуть на зраду й злочин. i весь час, на мою думку, перед кожним з них постає проблема вибору - найважливiше i найважче випробування, яке не кожен персонаж драми може подолати з гiднiстю. ось чому ми пiдсвiдомо виправдовуємо карний злочин миколи задорожного, цього боязкого, затурканого селянина, що, втративши рештки вiкового терпiння, пiднiмає сокиру на жандарма, щоб помститися за приниження. скривджена гiднiсть проривається гнiвом! у цiй самiй сценi ми бачимо, як в останнi хвилини життя людська гiднiсть розкриває перед "ворогом" потаємну добросердечнiсть михайла гурмана: зарубаний миколою, ледь живий, вiн дякує йому i бере його провину на себе. особливе ставлення у мене до анни, на долю якоï найтяжчi муки у цьому "трикутнику". зраджена братами, найрiднiшими ïй людьми, вона свого життя iде тяжким шляхом випробувань: спочатку у неï вiдбирають у цiсарську армiю коханого, потiм вона одержує листа про його загибель; вбита горем, без любовi одружується. i раптом - повернення "загиблого" коханого! щастя нарештi усмiхну лося ïй! але - воно украдене
- забувається все: i народна мораль, i присяга на вiрнiсть перед вiвтарем. бо над усе - сердечна клятва i почуття обов'язку перед михайлом: "вiн для мене все: i свiт, i люди, i честь, i присяга." так заявити може тiльки сильна жiнка. але повернути украдене щастя неможливо, бо зло, яке породило це "щастя", виявляється сильнiшим за чистi людськi почуття; воно однаково жорстке i безжалiсне до долi кожного героя драми. у цьому, мабуть, i полягає вiдповiдь на питання "хто з героïв окрадений найбiльше? " зло - немилосердне: воно окрадає долi людей з однаковою силою.