Це страшне слово ві війна прийшла, а знею лихо. в світі вже не буде тихо, кулі свист в повітрі чути, про війну нам не забути. війна - це сотні душ побитих, війна - це плач навколо вбитих, війна забрала все живе, кров у річці ще пливе. о, скільки тіл лежить у полі! матері їх сиві, кволі. надіією живуть вони, у снах приходять їх сини. в 15 років, у бою, рятує син сім'ю свою, крок за кроком проповзає, кров на землю проливає. вже не чути бомби взрив - лунає в серці тільки гнів, гнів, за сотні душ невинних. гнів, за ворогів невбитих. скільки б років не пройшло, серце ще не зажило. альбоми, у них - розірвані шоломи. цей шолом не врятував друга свого поховав. не потрібна нам війна! є надія лиш одна, "жити в світі без війни! "- каже він, вона, всі ми.
Українські народні думи — це неначе поетичний літопис козацького життя, бурхливого й широкого, як море. хоч вони з’явилися не без впливу книжної освіти, як свідчить про це часте вживання церковнослов’янських слів, дійшли до нас в усній передачі народних співаків, лірників-бандуристів, кобзарів. дума — вид українського народного героїчного епосу: ліричний, оповідний твір про історичні або соціально-побутові події, який має своєрідну будову й виконується речитативом (читання співучим голосом під музичний ід кобзи чи бандури). поява дум припадає на хv–хvі століття. особливості народних дум особливості народних дум (історичних): — зображення важливих суспільних подій, видатних історичних осіб; — певне дотримання правдивості життєвих фактів; — докладність поетичної розповіді; — висока поетичність мови; — невелика кількість основних дійових осіб (дві-три); — своєрідність побудови (зачин, основна частина, повтори, кінцівка); — віршована форма (нерівноскладовість рядків, довільна специфіка римування, монорими); — виконання речитативом під акомпанемент кобзи, бандури, ліри; — усне поширення і зберігання; — варіантність тексту; — великий обсяг (як для фольклорних творів).
