драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "сто тисяч", "хазяїн", "суєта". сюди ж належить і комедія "мартин боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.
драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.
сюжет комедії "мартин боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. на це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було тобелевич, а в нових — тобілевич. карпенко-карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
головний, персонаж комедії— це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан — це не
у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.
розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля — беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.
висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.
головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
леся українка мріяла створити твір, у якому вона щедро використала б багатства народної фантазії, втілені у повір'ях, переказах і легендах, відомих їй з дитинства. майстерно втіливши цю мрію, леся українка створила безсмертну драму-феєрію "лісова пісня".
лукаш і реальна молода людина і чарівна лісова істота. з співу сопілки почалося їхнє кохання. цей спів зачарував мавку ще до того, як вона побачила лукаша. спів сопілки — це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
у "лісовій пісні" головний конфлікт у покликанні людини, яке дає їй природа від народження, між красою і буденщиною, між добром і злом, любов'ю і зрадою. мавка — центральний персонаж твору. в її образі втілено найкращі мрії про красиву, щиру, обдаровану, волелюбну людину. закохавшись у талановитого хлопця, мавка бореться за своє кохання, іде за ним, хоч її застерігали лісові мешканці не кохати хлопця. згодом лісова красуня побачила в лукашеві те, чого він ніколи в собі не помічав:
ні, любий, я тобі не дорікаю,
а тільки смутно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись.
кохання, яке прийшло до мавки, зробило її щасливою, але й посилило її душевні страждання. її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з матеріальним світом.
лукаш — як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. під впливом навколишнього середовища лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. лукаш-вовкулака — це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
любов же лукаша не витримує перевірки буденщиною. він не зумів захистити своє почуття. нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії — це ті негативні риси його характеру, що його до загибелі.
отже, леся українка в образі мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. мавці в кінці п'єси даровано душу. за що даровано лісовій дівчині безсмертну душу? за виплекане в собі кохання, за те, що навіть зневажена, її любов не перероджується в ненависть, помсту. мавка бажає лукашеві тільки добра — в цьому її велич над ним. а трагедія лукаша в тому, що він зрадив не тільки мавку, — він зрадив себе.
драматургічна спадщина і. к. карпенка-карого — це самобутнє й цікаве явище в історії вітчизняної театральної культури. невмирущу славу принесли митцеві його сатиричні комедії: "сто тисяч", "хазяїн", "суєта". сюди ж належить і комедія "мартин боруля", яка піднімає важливі морально-етичні проблеми і цим самим стає в ряд безсмертних творів.
драматург високо підносив роль сміху як засобу боротьби з людськими . дійсно, сміх — могутня зброя: те, над чим посміялися, втрачає свою значимість і з кумира перетворюється на предмет кепкування. сміх примушує кожного з нас критично подивитися на себе і прагнути позбавитись тих чи інших недоліків у своєму характері.
сюжет комедії "мартин боруля" письменник будує на дійсних фактах з життя родини тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. на це пішло чимало часу — і марно: дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було тобелевич, а в нових — тобілевич. карпенко-карий використав цей факт, аби висміяти намагання простої людини вибитися в дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
головний, персонаж комедії— це людина із заможної верхівки села. мартин боруля не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений деяких рис гуманності. та, на жаль, це натура, скалічена духовно нездоланним прагненням вийти "на дворянську лінію". коли б його спитали, навіщо йому те дворянство, він, певно, не зміг би пояснити як слід своє дивне бажання. читаючи комедію, ми бачимо, що мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; і авторитет, і гроші — все це у нашого героя є. чого ж йому ще треба? виявляється, треба титула дворянського, який, на думку мартина, зробить його паном, а пан — це не
у своєму домі цей "міщанин-шляхтич" (так назвав свого героя журдена французький драматург мольєр) заводить дворянські порядки, сам мучиться через свої химери, але терпить, бо вважає таку " перебудову" шляхом до політично-правового місця в поміщицько-капіталістичній державі, яке мало дворянство.
мартин велить своїм дітям називати себе не татом, а "папінькою", а маму — "мамінькою". він довго вранці вилежується в ліжку, як пан, хоча в нього, трудящої людини, від довгого лежання з незвички болять боки. дочку марисю хоче віддати заміж за "образованого чоловіка", сина степана мріє бачити знатним чиновником. смішно дивитися, як "правила" дворянського побуту суперечать традиційним порядкам сім'ї мартина, викликають нерозуміння і подив членів родини.
розв'язка гостро драматична: мартин скрізь зазнає поразки, і, нарешті, одна літера в прізвищі (боруля — беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід мартина не визнали дворянським.
висміявши таку поведінку свого героя, карпенко-карий утвердив здорову народну мораль щодо родинних традицій, ставлення людини до своєї рідної землі, свого родоводу, прадідівських коренів, праці, народних звичаїв.
головне — не титул, а вміння залишатися порядною, високоморальною людиною у всіх життєвих ситуаціях.
леся українка мріяла створити твір, у якому вона щедро використала б багатства народної фантазії, втілені у повір'ях, переказах і легендах, відомих їй з дитинства. майстерно втіливши цю мрію, леся українка створила безсмертну драму-феєрію "лісова пісня".
лукаш і реальна молода людина і чарівна лісова істота. з співу сопілки почалося їхнє кохання. цей спів зачарував мавку ще до того, як вона побачила лукаша. спів сопілки — це символ не тільки краси душі, кохання, а й узагальнений символ мистецтва та його впливу на людину.
у "лісовій пісні" головний конфлікт у покликанні людини, яке дає їй природа від народження, між красою і буденщиною, між добром і злом, любов'ю і зрадою. мавка — центральний персонаж твору. в її образі втілено найкращі мрії про красиву, щиру, обдаровану, волелюбну людину. закохавшись у талановитого хлопця, мавка бореться за своє кохання, іде за ним, хоч її застерігали лісові мешканці не кохати хлопця. згодом лісова красуня побачила в лукашеві те, чого він ніколи в собі не помічав:
ні, любий, я тобі не дорікаю,
а тільки смутно, що не можеш ти
своїм життям до себе дорівнятись.
кохання, яке прийшло до мавки, зробило її щасливою, але й посилило її душевні страждання. її поетичний світ, світ духовності зіткнувся з матеріальним світом.
лукаш — як антипод добра і зла, розглядається як образ талановитої людини, що має хист митця, але його засмоктують дрібновласницькі інтереси. під впливом навколишнього середовища лукаш поступово втрачає щедрість, щирість, ніжність почуттів. лукаш-вовкулака — це образ, сповнений протиборства людини з собою, людини з дискомфортом душі, що приводить до трагічного її кінця.
мавка більш близька нам, бо вона бореться за кохану людину, її духовна краса виявляється у всьому: в любові до природи, в баченні її краси, в шанобливому ставленні до старших, в готовності принести себе в жертву заради інших, в умінні прощати й вірно любити.
любов же лукаша не витримує перевірки буденщиною. він не зумів захистити своє почуття. нерішучість, безвольність, непослідовність у вчинках і почуттях, відсутність внутрішньої гармонії — це ті негативні риси його характеру, що його до загибелі.
отже, леся українка в образі мавки втілила свої мрії про вільне, духовно багате, гармонійне життя, а образом лукаша ствердила думку, що людина з суперечливим характером, роздвоєною душею, дрібновласницькою психологією, обмежена і бездуховна, не має права на щастя, бо порушує своїми діями закони природи. мавці в кінці п'єси даровано душу. за що даровано лісовій дівчині безсмертну душу? за виплекане в собі кохання, за те, що навіть зневажена, її любов не перероджується в ненависть, помсту. мавка бажає лукашеві тільки добра — в цьому її велич над ним. а трагедія лукаша в тому, що він зрадив не тільки мавку, — він зрадив себе.