Відповідь:якщо я не помиляюсь то так якщо щось так пиши в коментах
Пояснення:Морально-етичні уроки доброти в повістях Григора Тютюнника
Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва — в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.
Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.
Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його за до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, — на молочко для маленької донечки своєї вчительки. Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.
Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
На мій погляд, злою і егоїстичною Марусю Кайдашиху зробила важка праця. Ще зовсім молодою її взяли дім до пана. Кайдашиха згадувала, що кожного дня змушена була готувати обід на двадцять чоловік. Не останню роль в житті Марусі відіграла пристрасть її чоловіка до оковитої. Кайдаш був гарним стельмахом, заробляв гарні гроші, але майже все пропивав.
Пояснення:
Цитати: . "Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми". "Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила обід на двадцять душ..."
"Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток".
Відповідь:якщо я не помиляюсь то так якщо щось так пиши в коментах
Пояснення:Морально-етичні уроки доброти в повістях Григора Тютюнника
Доброта, любов, чуйність, порядність, самопожертва — в наш час ці слова стали майже анахронізмами. Існує така думка, що суспільство деградує через соціально-економічні чинники. Але ж за часів війни були не кращі умови життя: людина вмить могла втратити все: рідних, дім і попри те залишалася Людиною. Яскравим прикладом цьому може послужити Климко, головний герой однойменної повісті Григора Тютюнника.
Хлопець, залишившись сиротою, ріс в свого дядька Кирила, який любив його і балував як міг (привозив гостинець з рейсу), хоча в той же час вихованню надавалася неабияка роль (слідкував за навчанням у школі, привчав до самостійності). Напевне, саме любов і виховання дядька витворили з Климка ті людські риси, які ціняться понад усе: здатність любити і турбуватися про ближнього від усього серця, аж до самопожертви.
Але у чому ж виявляється та безмежна любов Климка до людей? Після смерті дядька його за до себе жити чужі люди, однак він відмовився, щоб не обтяжувати їх. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що зумовило його подорож (а отже і загибель) восени босоніж за 200 км без харчів. Хлопець пішов по сіль у Славянськ з Донбасу, щоб потім виміняти сіль на їжу для друга і його дідуся, а найголовніше, — на молочко для маленької донечки своєї вчительки. Тобто він вирушив у небезпечну мандрівку заради чужих людей! Що ж, як не любов та турбота про долю близьких могли змусити його до цього? Або потім, у Славянську, що заважало йому залишитись у тітки Марини, яка так вмовляла його стати її названим сином? І не саме почуття обов'язку і відповідальності за долю ближніх штовхало його у зворотній шлях, але любов і турбота про тих, які чекають на нього і на те, що він принесе, як порятунку. І тому хлопець навіть не дочекався повного одужання — вирушив у дорогу.
І останній момент, коли Климко бачить рідне місто і поспішає додому, на шляху йому трапляється солдат, переслідуваний німцем з кулеметом. І в цей час, як і раніш, хлопець не думає про небезпеку для свого життя, він вказує напрямок, де солдат може заховатися.
Мало кому під силу взяти на себе той хрест, який з гідністю проніс герой повісті.
Піти на самопожертву, не замислюючись, заради чужих людей — вчинок героїчний, на який здатен далеко не кожен, а от чинити добро, виявляти чуйність і порядність — це те найменше, до чого повинна прагнути кожна людина.
Відповідь:
На мій погляд, злою і егоїстичною Марусю Кайдашиху зробила важка праця. Ще зовсім молодою її взяли дім до пана. Кайдашиха згадувала, що кожного дня змушена була готувати обід на двадцять чоловік. Не останню роль в житті Марусі відіграла пристрасть її чоловіка до оковитої. Кайдаш був гарним стельмахом, заробляв гарні гроші, але майже все пропивав.
Пояснення:
Цитати: . "Маруся Кайдашиха замолоду довго служила в дворі, у пана. куди її взяли дівкою. Вона вміла дуже добре куховарить і ще й тепер її брали до панів та до попів за куховарку на весілля, на хрестини та на храми". "Як була я в панів, то робила за двох таких, як ти: варила обід на двадцять душ..."
"Він був добрий стельмах, робив панам і селянам вози, борони, плуги та рала і заробляв добрі гроші, але ніяк не міг вдержати їх у руках. Гроші втікали до шинкаря. Панщина поклала на Кайдашеві свій напечаток".