актуальність дослідження. на початку 1990-х років завдяки змінам у суспільно-політичній сфері сучасне літературознавство позбулося ідеологічних тенет і отримало можливість звернутись до раніше не досліджених постатей української літератури хх століття.
саме у творах, виданих поза межами україни й срср, можна було знайти відповіді на болючі питання доби, ознайомитися через них з новітніми науковими і мистецькими тенденціями європи, які тоді активно засвоювалися літературою. це сприяло посиленню інтелектуальної складової багатьох творів українських письменників. художнє слово виконувало одночасно не лише естетичну, але й науково-критичну функцію, що відображає філософська проза того періоду, а особливо практика інтелектуального роману – жанру, який активно використовувався вітчизняними митцями, зокрема й в. домонтовичем.
інтерес до художньої спадщини віктора домонтовича зумовив появу в українському літературознавстві низки ґрунтовних розвідок: статті в. агеєвої, с. павличко, дисертаційні праці т. белімової, м. гірняк, н. мариненко, о. боярчук, о. наумової, і. василішина, ю. романюка, м. васьківа та інших. у переважній більшості названих робіт досліджуються жанрові модифікації, особливості композиції, проблематика, образна система творів віктора домонтовича, тоді як цілісного аналізу з точки зору сюжетно-композиційної єдності твору немає. з огляду на це актуальною є проблема виявлення та опис композиційних елементів, позасюжетних елементів, їх взаємозумовленість і залежність, а також визначну роль позасюжетних елементів в контексті інтелектуальної прози в. домонтовича.
об’єкт дослідження – роман в. домонтовича «дівчина з ведмедиком».
предмет дослідження – сюжет і композиція твору, їх взаємозв’язок, і більш детально – позасюжетні елементи (вставні елементи, філософські і авторські відступи тощо), їх роль у визначенні сюжетно-композиційної специфіки романів.
мета роботи полягає у комплексному осмисленні і детальному аналізі сюжетно-композиційних особливостей інтелектуальної прози (роману «дівчина з ведмедиком») в. домонтовича.
відповідно до мети висунуто такі завдання: ознайомитися і опрацювати роботи літературознавців і філософів з теми дослідження; визначити, на основі якої теоретичної бази буде здійснюватись аналіз сюжету і композиції романа; висвітлити питання про взаємозумовленість сюжету і композиції; з'ясувати сюжетні і композиційні особливості зазначеного твору; оцінити значення і окреслити функції позасюжетих елементів.
специфіка об’єкта дослідження і поставлені завдання зумовили застосування різних методів: герменевтичний передбачає тлумачення тексту у філософському, психологічному та психоаналітичному контекстах; культурно-історичний, спрямований на дослідження ідейно-образної системи; порівняльно-історичний використовується для характеристики традицій і новаторства у художніх текстах письменника.
теоретико-методологічна база роботи – праці літературознавців і критиків: о ткаченка,о. галича, о. єсина, ю. коваліва, в. кожинова, в. лесина, ф. лосева, н. тамарченко в теоретичній частині; в. агеєвої, т. белімової, о. боярчук, м. гірняк, с. павличко, в. корпусової, н. мариненко, ю. шереха та інших – у плані вивчення інтелектуальної прози початку хх століття, а саме творчості в. домонтовича в різних аспектах.
практичне значення дослідження полягає в можливості використання її матеріалів у лекційних та семінарських заняттях, розроблення спецкурсів, при написанні наукових літературознавчих досліджень з історії українського письменства першої половини хх століття.
Поэзия Василя Симоненко - настоящий гимн Родине - Украине, гимн неутомимым рукам матери, гимн очарования любви. Поэт словно находится в другом, только ему известном мире, где вместе идут «и будни и праздники» любви, где «сквозь века» слышится голос великого Кобзаря, где ласковой улыбкой улыбается ему мать. Но одновременно этот мир знаком каждому из нас, поэтому такими близкими становятся стихи В. Симоненко. Имея горячее сердце и искреннюю душу, хочется занять все накругы, поделиться своей радостью, своим счастьем. И именно это слышится мне в стихах В. Симоненко, посвященные любви: ... Буду ждать каждого часа В далеком или близком края Одну тебя, тебя единую Маленькую милую девушку мою («Я не умру от отчаяния и муки ...») Так, для любви расстояние не имеет значения. Главное, чтобы пришла любимая, а все остальное - неважно. Нельзя забыть эти строки, потому что они открывают красоту человеческой души, искренность человеческих отношений. Любовь для Симоненко - это чудо, которое подвластно только двум, и потому говорит автор: Пусть досада или гнев теплится Пусть до слез я тебя Озлю Ты для меня не только мечта, Я живой тебя люблю. («Тишина и гром») Любовь, делают мир лучше, ведь когда ты влюблен, то и облачный день кажется солнечным, улыбается все вокруг, встречаешь повсюду лишь кротких людей. Возникающие из глубины души волшебные чувства, изменяя отношение к окружающему, изменяя мир, который всегда благословляет и «солнце, встает, и сердце, что любит. Но любовь - это не только всегдашнее счастье. Бывает в жизни все бывает и в любви все: Есть в любви и будни, и праздники, Есть в нем и радость, и сожаление, ибо нельзя жизни спрятать По розовых иллюзий вуаль («Есть в любви и будни, и праздники») Но нельзя убить живые чувства, и ничто в мире не может уничтожить любовь, «мелочные облачка образы» никогда не закроют солнца от влюбленных. Пишет Василий Симоненко: ? Все равно я люблю твои глаза И волосы у тебя печально («Тишина и гром») И я верю, что так оно и есть, потому невозможно не верить этим искренним словам, которые, кажется, доносятся из самой глубины души, заставляя всех переживать такие же чувства, которые испытывает и сам лирический герой, за фигурой которого я вижу автора. И звучат знакомые слова, волнующие до боли: Нет, я бы не стал тебя огнем жечь, С тобой расквитался без сожаления: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю («Если бы тебе желал я слез и муки ...») Но любовь для Василия Симоненко - это не только чувства к любимой. Любовь всеобьемна, она вмещает в себя также и любовь к матери, и любовь к родной земле, ибо она, «как солнце, мира открывает безграничную величие человеческой красоты. Как просто и одновременно сзакрутилдетективную рассказывает В. Симоненко о своей матери: Я такую тебя всегда вижу, Образ в сердце такой несу - Материнская любовь горячую И души красоту («Матери») Мама всегда охранять покой своего сына: и в годы детства, и во взрослом возрасте, ведь сын или дочь навсегда останутся для матери маленькими детишками. И хотя «черные шелковые косы припорошила уже седина», хотя «легкие морщины лица покрыли», но они только к лицу матерям, подчеркивая их замечательную красоту. А сколько любви слышится в строках о родную Украину, сколько радости от того, что она сумела отстоять свою свободу! Каждую секунду поэт и мысленно, и в действиях вместе со своей Родиной, даже Когда сквозь отчаяние випнуться надежды И загудят на ветру степном, Я тогда с твоим именем радуюсь И скучаю именем твоим («Украине») Но настоящий шедевр поэзии В. Симоненко - стихотворение «Лебеди материнства». Это стихотворение о сказке из «материнской доброй лаской» в глазах, о матери, которая нежно баюкает своего сына, говоря: Можешь, выбирать друзей и жену, Выбрать нельзя только Родину. Можно выбрать друга и по духу брата, Но нельзя Родине выбирать. Так, Родина действительно единственная в мире, как и мать. Именно им, по моему мнению, любящим и любимым, и посвящает Василий Симоненко свои стихи. Мне кажется, что и к матери, и к Родине, и, конечно, к любимой, можно отнести его слова: Я бы пожелал тебе кого так любить, как я тебя люблю.
ответ:
вступ
актуальність дослідження. на початку 1990-х років завдяки змінам у суспільно-політичній сфері сучасне літературознавство позбулося ідеологічних тенет і отримало можливість звернутись до раніше не досліджених постатей української літератури хх століття.
саме у творах, виданих поза межами україни й срср, можна було знайти відповіді на болючі питання доби, ознайомитися через них з новітніми науковими і мистецькими тенденціями європи, які тоді активно засвоювалися літературою. це сприяло посиленню інтелектуальної складової багатьох творів українських письменників. художнє слово виконувало одночасно не лише естетичну, але й науково-критичну функцію, що відображає філософська проза того періоду, а особливо практика інтелектуального роману – жанру, який активно використовувався вітчизняними митцями, зокрема й в. домонтовичем.
інтерес до художньої спадщини віктора домонтовича зумовив появу в українському літературознавстві низки ґрунтовних розвідок: статті в. агеєвої, с. павличко, дисертаційні праці т. белімової, м. гірняк, н. мариненко, о. боярчук, о. наумової, і. василішина, ю. романюка, м. васьківа та інших. у переважній більшості названих робіт досліджуються жанрові модифікації, особливості композиції, проблематика, образна система творів віктора домонтовича, тоді як цілісного аналізу з точки зору сюжетно-композиційної єдності твору немає. з огляду на це актуальною є проблема виявлення та опис композиційних елементів, позасюжетних елементів, їх взаємозумовленість і залежність, а також визначну роль позасюжетних елементів в контексті інтелектуальної прози в. домонтовича.
об’єкт дослідження – роман в. домонтовича «дівчина з ведмедиком».
предмет дослідження – сюжет і композиція твору, їх взаємозв’язок, і більш детально – позасюжетні елементи (вставні елементи, філософські і авторські відступи тощо), їх роль у визначенні сюжетно-композиційної специфіки романів.
мета роботи полягає у комплексному осмисленні і детальному аналізі сюжетно-композиційних особливостей інтелектуальної прози (роману «дівчина з ведмедиком») в. домонтовича.
відповідно до мети висунуто такі завдання: ознайомитися і опрацювати роботи літературознавців і філософів з теми дослідження; визначити, на основі якої теоретичної бази буде здійснюватись аналіз сюжету і композиції романа; висвітлити питання про взаємозумовленість сюжету і композиції; з'ясувати сюжетні і композиційні особливості зазначеного твору; оцінити значення і окреслити функції позасюжетих елементів.
специфіка об’єкта дослідження і поставлені завдання зумовили застосування різних методів: герменевтичний передбачає тлумачення тексту у філософському, психологічному та психоаналітичному контекстах; культурно-історичний, спрямований на дослідження ідейно-образної системи; порівняльно-історичний використовується для характеристики традицій і новаторства у художніх текстах письменника.
теоретико-методологічна база роботи – праці літературознавців і критиків: о ткаченка,о. галича, о. єсина, ю. коваліва, в. кожинова, в. лесина, ф. лосева, н. тамарченко в теоретичній частині; в. агеєвої, т. белімової, о. боярчук, м. гірняк, с. павличко, в. корпусової, н. мариненко, ю. шереха та інших – у плані вивчення інтелектуальної прози початку хх століття, а саме творчості в. домонтовича в різних аспектах.
практичне значення дослідження полягає в можливості використання її матеріалів у лекційних та семінарських заняттях, розроблення спецкурсів, при написанні наукових літературознавчих досліджень з історії українського письменства першої половини хх століття.