ШРАМ (справжнє прізвище Чепурний) По одежі і по сивій бороді, сказать би, піп, а по шаблюці під рясою, по пістолях за поясом і по довгих шрамах на виду — старий «козарлюга». Був він син паволоцького попа, по прізвищу Чепурного, учився в Київській братській школі, і вже сай вийшов був на попи. Як же піднялись козаки з гетцу маном Остряницею, то і він устряв до козацького війська; бо гарячий був чоловік Шрам і не всидів би у своїй парафії, чуючи, як іллється рідна йому кров за безбожний глум польських консистентів ,і урядників над українцями, за наругу католиків і унітів над греко-руською вірою. Сидів він зимовником серед дикого степу на Низу, взявши собі за жінку бранку туркеню; проповідував він слово правди божої рибалкам і чабанам запорозьким; побував він на полі й на морі з низцями; видав не раз і не два смерть перед очима да й загартовався у воєнному ділі так, що як піднявсь на ляхів Хмельницький, то мав з його велику користь і підмогу. Ніхто краще його не ставав до бою; ніхто не крутив ляхам такого веремія... У тих-то случаях пошрамовано його вздовж і впоперек, що козаки, як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. І в реєстрах-то, коли хочете знати, не Чепурним його записано. не раз дзвонив старий Шрам шаблею; далі, почуваючись, що вже не служить сила, зложив з себе полковництво, постригсь у попи да й почав служити богові. Іванець Брюховецький Іванець був собі не значний товариш, да за свою щиру службу старому Хмельницькому мав велику в його повагу і шанобу. Бувало, проживаєш у гетьманському дворі, то й чуєш: «Коханий Іванець! Іванець, друже мій єдиний'» — озветься до його під веселий час, за чаркою. «Держись, Юру,— каже, бувало, синові,— держись Іванцевої ради, як не буде мене на світі: він тебе не ошукає». От Юрусь і державсь його ради, і вже було, що скаже Іванець, те й свято. Мабуть, нечистий напутив його. Почав гроші збирати, почав усякому годити, почав прохати уряду в гетьмана. Той і настановив його хорунжим. Як же ото Юрусь не зміг держатись на гетьманстві да пішов у ченці, так Іванець, маючи в себе од усіх льохів гетьманських ключі, підчистив щире срібло, скілько його там осталось, да й махнув на Запорожжє. А там як сипнув грішми, так запорожці за ним роєм: «Іван Мартинович! Іван Мартинович!» А він, ледачий, з усіма обнімається, да братається, да горілкою поїть...Запорожці так собі його вподобали, що зозвали раду, да й бух Іванця кошовим. Тепер уже він Іван Мартинович Брюховецький. Ні на що славне Запорожжє, коли такі гетьмани настали!
Дві сюжетні лінії — соціальна і любовна.
Объяснение:
Пантелеймон Куліш «Чорна рада»
«Чорна рада» (1846) – перший україномовний історичний роман,
розповідає про події 1663 року ( хроніка 1663 року).
Описуючи час кривавого розбрату, автор згадує минуле України –
славетних лицарів Петра Конашевича-Сагайдачного, Самійла Кішку, Тараса
Трясила, Остряницю та Наливайка та ін.
Основний сюжетний стержень – мотив дороги: священик Шрам із своїм
сином Петром прямує на Чорну раду, по дорозі зустрічає різних людей.
Елементи пригодницького жанру: викрадення Лесі, подорож, лицарський
двобій, запорозький суд, кара.
Зав’язка – поява Шрама на хуторі у Череваня.
Кульмінація – сама рада
Розв’язка – Шрам рятує Паволоч від Тетері ціною власної голови.
Оптимізм у тому, що житимуть нащадки Петра та Лесі
Історична основа
Діялося це незабаром після возз'єднання України з Росією. На Україні
розгорнулась складна політична боротьба за владу, що і призвела до Чорної
ради в Ніжині 1663 року, на якій було скинуто тимчасового гетьмана Сомка й
обрано гетьманом Івана Брюховецького. На раді, крім козацької старшини,
були також запорожці, селяни, міщани («чернь»), тому її і названо чорною
радою.
Після смерті Богдана Хмельницького (1657 р.) загострюється боротьба за
гетьманування. Претендентами на гетьманську булаву виступають
представники різних політичних орієнтацій.
На Правобережній Україні боротьбу за гетьманування веде представник
польсько-шляхетської орієнтації Павло Тетеря. На лівобережній Україні
козацька старшина висунула на гетьмана переяславською полковника Якима
Сомка — брата першої дружини Б. Хмельницького. На старшинській раді в
Козельці Сомка обрано наказним (тимчасовим) гетьманом. Але царський уряд
не затвердив цього обрання.
Сомко дотримувався програми об'єднання Правобережної і Лівобережної
України в тісному союзі з Росією і намагався приборкати народні рухи. Він
утверджував феодальне землеволодіння, домагаючись на цій основі
розширення автономних прав. Цим було незадоволене міщанство та низові
верстви козацтва. Вони висунули на гетьмана кандидатуру підтриманого
царським урядом кошового отамана Івана Брюховецького, який демагогічно, на
словах проголошував себе прихильником народних мас. На Чорній раді він був
обраний гетьманом. Після цього Брюховецький скарав на смерть Сомка і його
прихильників, а сам ще рішучіше своїх попередників провадив політику
козацької старшини.
Під час цих подій по Україні ширилися повстанські рухи незадоволеного
селянства. У них значну роль відіграли міські ремісники, дрібне міщанство.
Ці антифеодальні рухи були спрямовані проти заможної старшини і її
ставлеників — гетьманів, що утверджували основи феодальної економічної
системи. Ворогування між окремими групами козацької верхівки, боротьба між
претендентами на гетьманську булаву відзначалося характерними дія епохи
феодалізму ознаками міжусобиць і ворогування феодалів.