Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті Свободи Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.
Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».
Дід дуже любив свою дружину та прожив з нею весь вік «наче молодята». Для Михайлика дід з бабусею стали прикладом надзвичайно добрих, мудрих та чесних людей, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».
За своє довге життя дід Дем’ян пережив багато поневірянь проте умів «шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб» тiльки не вмiв « шанувати свого здоров'я». Смерть діда дуже вразила хлопчика, залишила тугу в його душі. Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає своїкорені, а йдобре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякуватиодносельцямі родині, серед яких хлопець формувався як особистість.
Назва:Пам'ятник Т.Г. Шевченкові на Проспекті СвободиМісто:ЛьвівОпис:Відкриття пам’ятника Т. Шевченку авторства скульпторів Андрія та Володимира Сухорських, що відбулося 24 серпня 1992 р. в присутності великої кількості львів'ян. До 1995 р. була виконана ще декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. До 1996 р. була виконана ще 12-метрова декоративна стела під умовною назвою "Хвиля національного відродження" із алегоричними рельєфними зображеннями, що розташована з тильного боку фігури поета. Автори архітектурного вирішення - архітектори Юрій Диба та Юрій Кромей. Рішення про спорудження пам’ятника Т.Г.Шевченку у Львові було ухвалено 22 червня 1987 р. Оголошений в наступному році обласний конкурс на кращий проект не приніс очікуваного результату: серед 40 авторських колективів ні один не був відзначений. В наступному році, також безрезультатно, відбувся республіканський конкурс. Тим не менше, міськвиконком уклав трудову угоду на виготовлення проекту з молодими львівськими скульпторами братами А. та В. Сухорськими. Спорудження пам’ятника співпало з роками становлення України, характерними важкою фінансовою кризою. Проект молодих скульпторів було реалізовано завдяки до української діаспори, зокрема пана Василя Іваницького, який допоміг у зборі необхідних коштів та реалізації проекту.
Автор розповідає, що його дід народився кріпаком, побрався вже вільним та все життя працював, щоб викупити землю «та й продав за них свою силу й роки». Для маленького Михайлика дід був уособленням життєвої мудрості та досвіду. Автор згадує як «… сіро-блакитнаві, побризкані росою безсмертники, оживають старі очі».
Дід Михайлика був доброю й веселою людиною та часто сміявся. «Він дуже гарно сміється, хапаючись руками за тин, ворота, ріжок хати чи дерево, а коли нема якоїсь підпірки, тоді нею стає його присохлий живіт».
Дід Дем’ян мав досить сувору, проте справедливу вдачу. Завжди був чесним та не боявся стояти за правду. Мав вправні й талановиті до ремесел руки, і через це був відомий на увесь повіт. «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата, – співаючи, зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари; у кузні вкує сокиру, у стельмашні злагодить воза й сани, ще й дерев’яні квіти розкидає по них. Залізо й дерево аж співали в діда, поки сила не повиходила з його рук».
Дід дуже любив свою дружину та прожив з нею весь вік «наче молодята». Для Михайлика дід з бабусею стали прикладом надзвичайно добрих, мудрих та чесних людей, в яких «жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору…, недобре слово з їхніх уст не торкнулося жодної людини».
За своє довге життя дід Дем’ян пережив багато поневірянь проте умів «шанувати i добрих людей, i мовчазну скотину, i святу працю, i святий хлiб» тiльки не вмiв « шанувати свого здоров'я». Смерть діда дуже вразила хлопчика, залишила тугу в його душі. Прототипом Михайлика, головного героя цих творів, є сам письменник у дитинстві.Михайлик — ще маленький хлопчик, отже, сприймає життя безпосередньо і щиро. Усе навколо для нього — справжнє диво, казка, Як кожна дитина, він вміє насолоджуватися життям: нехай він і не має санчат, та ночовки можуть їх замінити, бо яка ж це радість взимку кататися на льодовій гірці; жменька доспілих черешень, норка борсука, ви в когось книжка дарують йому справжнє щастя. Проблеми, що турбують Михайлика, можуть здатися дрібними, та для нього вони надзвичайно важливі: де дістати книжку, як би так пройти до хати з вулиці босим, щоб не побачила мати, як пробратися до театру.Хоч Михайлик ще тільки формується як особистість, та про нього вже можна сказати, що це добра, щира людина, яка вміє відрізнити добрих людей від злих, щирих від лицемірів, яка поважає дорослих і їхню працю, що більш за все на світі хоче навчатися і стати вчителем. І оточуючі теж люблять Михайлика: із задоволенням проводить з ним вечори дядько Себастіян, намагається допомогти йому Мар’яна, дівчина Люба ставиться до нього як до щирого друга.Михайлик тільки починає свій шлях, та дорослі вже бачать, що з нього має вирости неабиякий хлопчик. Дід сказав про нього: «Будеш іти межи люди і вибивати іскри...» Йому пророкують майбутнє вчителя, хоч це малому хлопчикові здається неможливим, та крім того, що він розумний і кмітливий, Михайлик ще надзвичайно цілеспрямований: що тільки він не вигадує, щоб дістати нову книжку.Пророцтво діда виправдалося: з маленького сільського хлопчика виріс великий письменник, що не тільки добре пам’ятає своїкорені, а йдобре усвідомлює: за тем, ким він став, він має дякуватиодносельцямі родині, серед яких хлопець формувався як особистість.