Не знаю, що Ви маєте на увазі таблиця-характеристика, які у неї мають бути графи ? Чи може бути так: наприклад в центрі пишемо козаки, нижче - портрет, порядод - риси характеру. Чи це потрібно зробити для кожного козака. Одним словом, не знаю, як Ви її будете оформляти, але Вам може пригодитится приблизно такий текст:
щодо портретного опису козаків: цитати: "Семен Непораднийбув кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка подерта й замащена, на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та сонцем опалені груди". У нього чорний довгий оселедець, який він закручувати за вухо та вуса, зложені складно по-запорозьки вниз.. Дід Панас, незважаючи на те. що вже був старий козарлюга виглядав так: "Мимо своєї старости він голив чисто лоб й бороду та заплітав по-молодецьки свого сивого чуба. А довгий на аршин вус двома мітлами звисав аж на груди.."
У творі зображено, що для козака першим другом є його вірний кінь: наприклад, вороний кінь Семена "...що пасся недалеко на припоні, як побачив свого пана, заіржав весело, наче б хотів його з дниною привітати".
Козаки веселі, дружні, з гумором, ніхто не ображався за інколи не зовсі милозвучні прізвиська. "На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти. Хоч би як козака негарно назвати, він цього не соромиться. Козаки говорили: "Не ймення тебе красить, а ти його краси". Найбільше чванився козак тим, коли на ділі показував, що він не є такий, яким його при перший нагоді прозвали".
За їхньою мужністю і, здавалося б, грубістю ховається добра і щира душа. Це видно з того, як вони дбали про Павлуся. "Непорадний почав своїми грубими руками загортати хлопця кожухом з усіх боків". Та й дід Панас пильнував Павлуся поки той спав, як малу дитину. Щоб йому сонце не напекло, щоб козаки його гучними розмовами і танцями не розбудили. Сотник Недоля, коли зрозумів, що Петро - брат Павлуся - залишився єдиною пітримкою у житті хлопця, наказав перед боєм "- Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж..."
Багато є вказаівок на те, що козаки були віруючими християнами і душе шанували свою віру. Так Семен умивався "не перестаючи молитися", а коли зрозумів, що татари цієї ночі знищили село, то подумав: "Господи хрещений народ!"
Як висновок: козаки в творі зображені як волелюбний, життєрадісний народ. У них велике почуттям обов’язку перед рідним народом, землею. Їх також змальовано як чесних, справедливих і не жорстоких людей: убити людину без суду і не під час бою або убити ворожих посланців для них неприпустимо. Так вони залишили життя татарину Гусейну, але в якості справедливого суду убили зрадника рідної землі - Карима.
ма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны на Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.
Відповідь:
Не знаю, що Ви маєте на увазі таблиця-характеристика, які у неї мають бути графи ? Чи може бути так: наприклад в центрі пишемо козаки, нижче - портрет, порядод - риси характеру. Чи це потрібно зробити для кожного козака. Одним словом, не знаю, як Ви її будете оформляти, але Вам може пригодитится приблизно такий текст:
щодо портретного опису козаків: цитати: "Семен Непораднийбув кремезний козак літ тридцяти. Одягнений у широчезні червоні штани, які підперізував широким шовковим поясом. На ногах добрі шкапові чоботи. Сорочка подерта й замащена, на грудях широко розхристана, звідки визирали широкі косматі та сонцем опалені груди". У нього чорний довгий оселедець, який він закручувати за вухо та вуса, зложені складно по-запорозьки вниз.. Дід Панас, незважаючи на те. що вже був старий козарлюга виглядав так: "Мимо своєї старости він голив чисто лоб й бороду та заплітав по-молодецьки свого сивого чуба. А довгий на аршин вус двома мітлами звисав аж на груди.."
У творі зображено, що для козака першим другом є його вірний кінь: наприклад, вороний кінь Семена "...що пасся недалеко на припоні, як побачив свого пана, заіржав весело, наче б хотів його з дниною привітати".
Козаки веселі, дружні, з гумором, ніхто не ображався за інколи не зовсі милозвучні прізвиська. "На Січі не питали нікого, як зветься; там зараз причіпали кожному ймення, з яким не розставався вже до смерти. Хоч би як козака негарно назвати, він цього не соромиться. Козаки говорили: "Не ймення тебе красить, а ти його краси". Найбільше чванився козак тим, коли на ділі показував, що він не є такий, яким його при перший нагоді прозвали".
За їхньою мужністю і, здавалося б, грубістю ховається добра і щира душа. Це видно з того, як вони дбали про Павлуся. "Непорадний почав своїми грубими руками загортати хлопця кожухом з усіх боків". Та й дід Панас пильнував Павлуся поки той спав, як малу дитину. Щоб йому сонце не напекло, щоб козаки його гучними розмовами і танцями не розбудили. Сотник Недоля, коли зрозумів, що Петро - брат Павлуся - залишився єдиною пітримкою у житті хлопця, наказав перед боєм "- Ти, Петре, лишишся при мені між посильними козаками, хлопець теж..."
Багато є вказаівок на те, що козаки були віруючими християнами і душе шанували свою віру. Так Семен умивався "не перестаючи молитися", а коли зрозумів, що татари цієї ночі знищили село, то подумав: "Господи хрещений народ!"
Як висновок: козаки в творі зображені як волелюбний, життєрадісний народ. У них велике почуттям обов’язку перед рідним народом, землею. Їх також змальовано як чесних, справедливих і не жорстоких людей: убити людину без суду і не під час бою або убити ворожих посланців для них неприпустимо. Так вони залишили життя татарину Гусейну, але в якості справедливого суду убили зрадника рідної землі - Карима.
Пояснення:
ма украинского поэта Николая Вороного, написанная в 1899 году в Полтаве.
Сюжет поэмы навеян летописной легендой о чудодейственной силе травы-зелья евшан (полынь), которая возвращает людям утраченную память.
Актуальная для денационализированных украинцев, эта легенда вдохновила Н. Вороного на поэтическое отображение пробуждения самосознания людей, которые потеряли свои национальные корни. Сам символ евшана, как и многочисленные пересказы и перепевы легенды, были настолько актуальны и понятны на Украине, что не только литературные произведения, но и периодические издания, народные хоровые коллективы, школы выбирали для своего названия слово евшан, а литературный критик Николай Федюшко взял его себе в качестве псевдонима.