нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.
виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.
климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
копач — дуже щедра людина. бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. тільки чесним шляхом мріє розбагатіти бонавентура. крім того, що герой багатий своєю мрією, він також багатий на всілякі жарти, дотепи та прислів’я. з повагою бонавентура ставиться до науки, знає напам’ять всі вірші шевченка, цитує «енеїду» котляревського. в образі цього героя автор п’єси показав низи тогочасного суспільного ладу, що склалися з обіднілих, вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов. цитати копача бонавентура «я, слава богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв»; «без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш»; «тільки гляну, враз бачу»; «я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. є сама — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав- встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув»; «опит — велікоє діло! »; «мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно… хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно»; «оцей раз, як не найду грошей, годі, кінець, амінь. засяду десь і буду писать все, все одно гроші; я за год напишу стільки, що й на воза не забереш».
нашому народові завжди були притаманні чуйність, доброта, милосердя. вважалося цілком закономірним і природним нещасному, знедоленому, дати притулок бездомному, поділитися з голодним шматком хліба, захистити скривдженого, немічного або старого. у житті людей необхідні чуйність, доброта, і не тільки для тих, хто її потребує, а і для тих, хто нею ділиться. людині може навіть добре слово.
виховати порядних, добрих дітей намагається кожна родина. так само виховував і свого племінника климка, що залишився сиротою, дядько кирило, виховував, як рідного сина. він його пестив, любив, привозив гостинці з кожного рейсу. привчав до самостійності, стежив за шкільним навчанням. і зі свого боку климко відплачував своєю турботою та любов’ю. він прибирав, міг приготувати їжу. климко був наділений багатьма гарними рисами характеру: був чуйний, організований, турботливий.
коли на початку війни гине його дядько, хлопчик залишається зовсім один, без рідних і даху над головою. щоб не обтяжувати чуже життя, він ні до кого не йде жити. та климко не тільки влаштовує себе, а ще й відповідає за життя своєї улюбленої вчительки, яка залишилася з немовлям на руках. йому боляче дивитися на те, що вчителька замість молока годує маленьку донечку чаєм, бо не має можливості купити їжу. і тому климко приймає рішення відправитися за 200 кілометрів у слов’янськ за сіллю для того, щоб виміняти її на їжу, яка потрібна і його другу, а найголовніше, щоб мати можливість придбати молоко для дитинки своєї вчительки.
але не всі люди прагнуть одне одному в горі, є й такі, хто намагається нажитися на чужому нещасті. зустрілися такі й климку — це бородань, який намагається купити плаття вчительки за безцінь, бочончиха, яка не поділиться і навіть сухарем, а також ворожка та поліцаї. та все одно добрих людей на світі більше.
климко подолав шлях аж до слов’янська, голодний та босий. а там він на ринку врятував дівчину під час облоги, назвавшись її братом. хлопчик не зміг би вчинити по-іншому, бо він був милосердним і думав більше про інших ніж про себе. навіть коли климко був у тітки марини, яка його лікувала в гарячці і потім хотіла залишити у себе, сміливий та самовідданий хлопчик не погодився, бо відчував відповідальність за життя близьких йому людей.
після важких випробувань, після небезпечної дороги климко повертався назад з дорогоцінною сіллю. він, незважаючи на небезпеку, показав, куди тікати радянському полоненому воїну. і саме тут його наздогнала черга з німецького автомата. хлопчик гине, не дійшовши до друга та вчительки усього декілька сотень метрів.
климко постає людиною, яка в першу чергу дбає про інших, а не про себе. не замислюючись йти на самопожертву, заради людей чинити героїчні вчинки, на які здатен не кожен, зовсім не обов’язково, але виявляти порядність і чуйність, чинити добро — це те, до чого повинна прагнути кожна людина.
копач — дуже щедра людина. бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. тільки чесним шляхом мріє розбагатіти бонавентура. крім того, що герой багатий своєю мрією, він також багатий на всілякі жарти, дотепи та прислів’я. з повагою бонавентура ставиться до науки, знає напам’ять всі вірші шевченка, цитує «енеїду» котляревського. в образі цього героя автор п’єси показав низи тогочасного суспільного ладу, що склалися з обіднілих, вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов. цитати копача бонавентура «я, слава богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв»; «без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш»; «тільки гляну, враз бачу»; «я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. є сама — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав- встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув»; «опит — велікоє діло! »; «мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно… хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно»; «оцей раз, як не найду грошей, годі, кінець, амінь. засяду десь і буду писать все, все одно гроші; я за год напишу стільки, що й на воза не забереш».