Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість. Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя. напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс». Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори... Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "Тіні забутих предків" . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».
я писали в тому році.я займаюсь музикою,може щось викинеш,або своє додаш.
Багато років тому, ще в дитсадку, я вперше почула ,чарівні звуки фортепіано. А згодом музика дедалі глибше входить в моє життя. З семи років я почала відвідувати музичну школу. Можу сказати, що я щаслива, бо своє життя пов’язала з цим різновидом мистецтва. Мені здається, що нема у світі людини, яка байдуже ставилася б до музики, адже в ній втілено все прекрасне, світле, добре і вічне.Я займаюся фортепіано і бандурою,також уже п’ятий рік поспіль займаюся у міському танцювальному клубі. Не всі мої близькі задоволені.Але я впевнена це мені до Я зараз перебуваю в тім віці, коли мені ще важко назвати себе дорослим, але я вже й не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як зложиться моє життя.Ятакож люблю малювати, і увесь час витрачаю на це заняття.Дорослі, як мені здається, багато придумали собі проблем, яких би можна було уникнути. У нас немає в класі тієї “сирості”, що з’являється в житті. Всі цікаві й здатні. Я не можу заглянути в майбутнє й сказати, що там буде: радість, сум, туга, турботи? Але впевнена, що батьки й мої, і друзів теж про щось мріяли, щось зробили в житті, адже є ми, які їх любимо.Я хочу чогось досягти.Адже мені подобаються танці, це цікаво і корисно. Я розвиваю свої фізичні можливості: координацію рухів, витривалість. До того ж навчилася сприймати і розуміти музику. На сьогодні налічується близько чотирьох тисяч різноманітних професій. А треба обрати ту, яка приносила б людині задоволення від праці і користь людям.Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати. Учителька завжди до в навчанні, турбується про нас, наше здоров’я. Вона разом з нами і радіє, і переживає. Мені здається, що учителем може бути тільки добра людина, яка любить дітей і свою працю. Я теж мрію про те, що буду в майбутньому любити свою професію. Але я знаю, що для того щоб стати учителем, треба гарно вчитися, багато знати.У школі я буду добре вчитися. Отже, після закінчення школи я мрію стати учителем. Буду допомагати дітям здобувати знання.
Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо. Із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.
Мабуть, немає письменників, які б не писали про кохання. Пояснити це дуже просто — багато важить кохання в житті людини. Дійсно, це почуття, як жодне інше, прагне висловлення і тому найчастіше спонукає до самовираження, надихає на творчість.
Як на мене, то здебільшого у творах української літератури про кохання розповідається дуже правдиво. Можливо, тому, що основу сюжету цих творів становить саме життя.
напрочуд романтичній повісті «Тіні забутих предків» живуть собі серед незаймано прекрасної природи Карпат діти двох ворогуючих родів — Іван та Марічка. І так сталося, що палко покохали вони одне одного. Це дуже поетичні, ніжні натури. І Марічку, й Івана неможливо уявити поза світом гір, лісів, річок. Цей світ для них зрозумілий і близький. Діти відчували природу, сприймали її як живу істоту, навіть чули її подих. Іван вигравав чудові мелодії, а Марічка «складала співаночки, ніби підслухавши, про що дзюр-чить річка і шумить ліс».
Слова пісень і музика спліталися воєдино, народжуючи прекрасне почуття. І раптом — біда: така чудова, романтична історія кохання переривається смертю Марічки. Але в серці Івана кохана живе й далі, сповнюючи його то радістю, то смутком. Утративши Марічку, Іван втрачає й сенс свого життя, він ніяк не може оговтатися і нарешті помирає. Мабуть, таке кохання буває лише раз у житті, та й то не в усіх. Повість увінчує картина поховання Івана. Плакали трембіти, сумували люди. Але смерть не може перемогти життя. І «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський завершує усе ж таки гімном життю — безмежному й прекрасному, як гори...
Ось такі, далеко неповні, мої міркування щодо правдивості опису почуття кохання у творі "Тіні забутих предків" . «Власне вся українська література — це цілковите свідчення того, яке важливе місце посідає Кохання в житті людей».
я писали в тому році.я займаюсь музикою,може щось викинеш,або своє додаш.
Багато років тому, ще в дитсадку, я вперше почула ,чарівні звуки фортепіано. А згодом музика дедалі глибше входить в моє життя. З семи років я почала відвідувати музичну школу. Можу сказати, що я щаслива, бо своє життя пов’язала з цим різновидом мистецтва. Мені здається, що нема у світі людини, яка байдуже ставилася б до музики, адже в ній втілено все прекрасне, світле, добре і вічне.Я займаюся фортепіано і бандурою,також уже п’ятий рік поспіль займаюся у міському танцювальному клубі. Не всі мої близькі задоволені.Але я впевнена це мені до Я зараз перебуваю в тім віці, коли мені ще важко назвати себе дорослим, але я вже й не дитина. Мене ще не торкнулися дорослі проблеми, хоча я часто замислююся, ким буду, як зложиться моє життя.Ятакож люблю малювати, і увесь час витрачаю на це заняття.Дорослі, як мені здається, багато придумали собі проблем, яких би можна було уникнути. У нас немає в класі тієї “сирості”, що з’являється в житті. Всі цікаві й здатні. Я не можу заглянути в майбутнє й сказати, що там буде: радість, сум, туга, турботи? Але впевнена, що батьки й мої, і друзів теж про щось мріяли, щось зробили в житті, адже є ми, які їх любимо.Я хочу чогось досягти.Адже мені подобаються танці, це цікаво і корисно. Я розвиваю свої фізичні можливості: координацію рухів, витривалість. До того ж навчилася сприймати і розуміти музику. На сьогодні налічується близько чотирьох тисяч різноманітних професій. А треба обрати ту, яка приносила б людині задоволення від праці і користь людям.Я вирішила стати учителькою. Дехто може запитати чому? Скажу відверто: мені здається, що це дуже гарна професія, а ще тому, що я дуже люблю свою учительку. Учителька завжди в оточенні дітей, її діти люблять, вона для них як рідна мати. Учителька завжди до в навчанні, турбується про нас, наше здоров’я. Вона разом з нами і радіє, і переживає. Мені здається, що учителем може бути тільки добра людина, яка любить дітей і свою працю. Я теж мрію про те, що буду в майбутньому любити свою професію. Але я знаю, що для того щоб стати учителем, треба гарно вчитися, багато знати.У школі я буду добре вчитися. Отже, після закінчення школи я мрію стати учителем. Буду допомагати дітям здобувати знання.
Яким би не було моє майбутнє, я хочу самостійно творити його та відповідати за свої вчинки, бо головним є не те, чого ми досягнемо в житті, а те, як ми це зробимо. Із надією на це я роблю крок у своє майбутнє.