«Гідний бгатику!» Вона ніколи мене так не називала. Вона завжди казала на мене «загаза чогтова», «так тобі й тгеба», «щоб ти гозбив свою погану мог-ду...». І раптом — «гідний бгатику!..»
Я не дуже їй вірив. Вона медичка. Вона мусить заспокоювати хворих. Така її робота, їй за це гроші платять.
З-за печі визирнуло лукаве Ярищине око. Вона сміялася. Вона й не уявляла, як мені зле. Вона думала, що я придурююсь. Треба їй якось довести, що це не жарти, що мені таки погано, що, може, це останні мої хвилини... Я не міг помирати під її хихикання.
Ти знаєш, Павлушо, а все ж нема у світі лучче, як бути міліціонером. По-перше, благородно! Борешся з усілякими злодіями, бандитами та хуліганами. По-друге, усі тебе поважають, а коли треба, й бояться. По-третє, цікаво. Не життя, а суцільне тобі кіно пригодницьке. Я, мабуть, таки стану міліціонером.
Головні персонажі повісті - Ява Рень і Павлуша Завгородній - звичайні школярі-підлітки, що мешкають у селищі Васюківка, бешкетники, фантазери та "зривщики дисципліни".Звідки таке незвичне ім'я - Ява? То він сам себе так назвав, коли йому було лише півтора роки. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: "Я - Ваня", а вийшло "Ява"..., але причепилося оте "Ява" до нього, як реп'ях до собачого хвоста. У Івана руде скуйовджене волосся, а обличчя хлопця рясно вкрите веснянками. Ява Рень - енергійний і відчайдушний хлопець. Зазвичай саме він є ініціатором різноманітних вигадок: то метро під Васюківкою прокласти, то влаштувати бій биків, то організувати шкільний театр. Але хлопець здатний не тільки на бешкет: коли сталася прикра подія з переекзаменовкою, то він влітку сумлінно готувався до перескладання екзамену з української мови на "безлюдному" острові, дібравши собі ім'я "Робінзон Кукурузо".Павлуша Завгородній - кращий друг Яви. Це більш врівноважений і спокійний хлопець. Він захоплюється малюванням і мріє стати льотчиком, але не менше за Яву полюбляє різноманітні пригоди й таємниці.Васюківські "тореадори" завжди мають благородні наміри, але через брак досвіду і знань, на жаль, іноді потрапляють у прикрі ситуації. Нерозлучні друзі, обмірковуючи вчинки, вміють усвідомити помилки й намагаються їх не повторювати, хоча відразу ж вигадують і здійснюють нову "авантюру". Тому читачі з цікавістю довідуються про пошуки незнайомця з тринадцятої квартири, зйомки в кіно, про до хлопців під час рятування рідного села від стихійного лиха, про викриття двох місцевих "шпигунів".
Я не дуже їй вірив. Вона медичка. Вона мусить заспокоювати хворих. Така її робота, їй за це гроші платять.
З-за печі визирнуло лукаве Ярищине око. Вона сміялася. Вона й не уявляла, як мені зле. Вона думала, що я придурююсь. Треба їй якось довести, що це не жарти, що мені таки погано, що, може, це останні мої хвилини... Я не міг помирати під її хихикання.
Ти знаєш, Павлушо, а все ж нема у світі лучче, як бути міліціонером. По-перше, благородно! Борешся з усілякими злодіями, бандитами та хуліганами. По-друге, усі тебе поважають, а коли треба, й бояться. По-третє, цікаво. Не життя, а суцільне тобі кіно пригодницьке. Я, мабуть, таки стану міліціонером.