«неповторний світ дитинства в поезіях лесі українки» кажуть, що поет формується у дитинстві. маленька тендітна дівчинка мріяла про надзвичайну дивну казку (вірш «мрії»). вік лицарства і шляхетних вчинків приваблював не одне покоління юних романтиків. однак у лесі українки своє бачення доби мужніх воїнів, лицарських турнірів: тільки дивно, що не принци. таємницею укриті. не вродливі королівни розум мій очарували. дівчинка гортала малюнки лицарських романів. її приваблювати не переможці лицарських поєдинків, котрі «промовляли люто “здайся! ”», а переможені. нехай вони і «розпростерті», до землі прибиті списом, але з уст зривається горда відповідь: «убий, не ! » маленька дівчинка леся вже тоді, в пору свого дитинства, поважала силу духу, справедливість. вона поважана тих, хто навіть під загрозою смерті не хотів здаватися. можливо саме в них вона вчилася великої мужності. ця мужність знадобилася їй у житті, боротися з власною недугою та життєвими . в іншому вірші «як дитиною, бувало» маленька мрійниця леся виступає мужньою і гордою дівчинкою. гулі від падіння не викликати сліз. вона тихо вставата і ніколи не скаржилася на біль від забиття: «що болить? » — мене питали. але я не признавалась — я була малою горда, — щоб не плакать, я сміялась. такою була поетеса в дитинстві. вона поважала в людині гордість і силу духу. сльози леся, як і лірична героїня вірша, вважала слабкістю. але минув час, і вже доросла леся переглянула свої погляди. щоб не скінчилася драматична ситуація злим жартом або не зірвалося з уст в’їдливе зауваження: безпощадній зброї сміху я боюся піддаватись, і, забувши давню гордість. плачу я, щоб не сміятись. характер лесі українки сформувався в дитинстві. просто з дитинства вона ввійшла в літературу — як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу.
Тема: туга за рідним краєм.
Ідея: ніде людині не буде так спокійно, як на Батьківщині.
Художні засоби "Під чужим небом"
Епітети: паризькі бруки, вулиці прастарі, матернії руки, вогненний слід, сіре поле, кришталеві хвилі, смертний біль, бронхітне гавкання, цвинтарно-мертвий спокій.
Анафора: Ні, не знайти. Ніхто не знає / Ніхто не чув твоїх плачі.
Повтори: А я тут, на чужинних бруках, чужий - несу чужий тягар; Тільки б рідного поля зворушлива стрічка! /Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!
Ритор. запитання: Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же? Що мені телефони, версалі, експреси? Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Алітерація: (р) - Зростає лише рівний профіль і зоряний зір.