Написати твір за таким планом: 1. Хто такі поет і Бертольдо?
2. Спільне в характерах цих героїв?(розуміють силу слова, дотепні, гострі на язик, визнають красу кохання, розумні)
3. У чому поет і граф різняться?
А) дії, вчинки;
Б) ставлення до людей;
В) характери.
4. Як розв'язується протистояння між героями?
Тема: розповідь про повстання проти кривдників народу, якому великої сили надавали пісні поета.
Проблеми: роль поета в житті суспільства і проблема людського щастя.
ів
особисто. Кожен із нас через своїх батьків
отримав від Господа дар життя. Це
означає, що ми народилися з Божої
любові, що Він хоче, аби ми існували. І
кожна людина як витвір Божої любові є
неповторною, єдиною; кожна людина має
призначення чи якесь особливе
за від Господа Бога посісти
певне місце в людській спільноті і на тому
місці за до всіх інших Господніх
дарів терпеливо виконати своє завдання,
щоб почути від Нього слова: „Слуго добрий
і вірний, у малому ти був вірний ... увійди
в радість пана твого” (див. Мт. 25,21). Такі
Господні слова повинні бути заключним
акордом нашого життя.Господь Бог,
Творець Всесвіту і кожної людини,
заздалегідь, ще перед нашим
народженням передбачає для нас якесь
місце в житті людської спільноти, в тому
просторі й часі, які Він вибрав для нас.
Прекрасним прикладом цього є життя
пророка Єремії, про якого кажуть: «Перш
ніж ж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і
перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе;
пророком для народів я тебе
призначив» (див. Єр. 1, 5).Тут також варто
згадати про роль, яку в житті й покликанні
кожної людини відіграють її батько та
мати, бо вони також виконують своє дуже
важливе покликання. Часом люди дещо
легковажно ставляться до подружнього
життя, як до чогось буденного, нецікавого,
мовляв, людина одружилася, не стала
кимсь важливішим – священиком чи
монахом. Це неправильний підхід. Бути
батьком чи матір'ю, а насамперед творити
християнське подружжя – це вже
покликання. Коли в християнській сім'ї
народжується дитина, батьки повинні
серйозно поставитись до того, що Господь
доручає їм, цьому чоловікові й цій жінці,
належно виховати цю дитину і до
їй у свою чергу пізнати своє покликання,
докласти зусиль, аби вона усвідомила, що
має в житті особливе місце, особливе
завдання. Відтак, підростаючи, дитина
починає замислюватися над тим, що їй
робити в житті, планує, як можна втілити
свої бажання, свої ідеали. Вона може бути
покликаною до священства, монашества
чи, як найчастіше буває, до виконання
безлічі інших завдань, що їх потребує
людська спільнота, аби задовольнити всі
свої оправдані потреби. Це немовби друга
надзвичайно важлива фаза, коли людина
приймає рішення щодо свого життєвого
шляху. У цей період життя зроджується
усвідомлення власної гідності, вартості як
повноцінного члена людської спільноти, як
когось, кому доручено виконати особливе
завдання, що його ніхто інший не виконає.
На цьому етапі важливо зрозуміти, що це
не вибір заробітку грошей, а щось
значно глибше й цінніше, що, з одного
боку, приносить людині задоволення, а з
іншого – дає змогу виконати те завдання,
яке приготував для неї Господь. Крім
„життя у світі”, є ще два види покликання,
опрацьовані значно краще. Перше –
покликання до священства. Це особливе
покликання від Господа для служіння
спільноті. Священик покликаний не тільки
на те, щоб освячувати свою душу, а
передусім щоб служити людям. Для
розуміння цього покликання священик має
бути солідно підготовленим: прагнути
духовного зростання, мати відповідний
рівень освіченості, поглиблювати свою
культуру. Зі свого боку, люди, яким він
служить, повинні розуміти цінність
священства, виявляти до цього стану
життя відповідну пошану, заохочувати й
підтримувати в їхніх стараннях тих
молодих людей, у яких виявляє себе
покликання до священства.
Питання сенсу життя – це одвічне питання, яким людина переймається з давніх-давен. Філософи, митці, представники найрізноманітніших наук в усі часи вирішували його по-різному. Одні вважали, що життя -і і,е постійна боротьба за власне існування й добробут (пригадаймо, наприклад, слова Л. Костенко: «Життя, мабуть, цо завжди Колізей…»), інші стверджували, що людина .живе на Землі для того, щоб творити, виражати себе в мистецтві…
Український філософ і педагог Г. Сковорода сенс людського життя вбачав у постійному пізнанні світу й себе самого, у невтомному прагненні здобувати знання й збагачуватися інтелектуально. У своїй знаменитій поезії «Всякому городу нрав і права…» він наголошує на тому, що кожен по-своєму визначає життєві цінності та ідеали, яких прагне, однак найголовніше, на його думку, для людини – це мудрість, заради якої вона й мусить жити:
А мні одна только в світі дума, Как би умерти мні не без ума.
Скільки існує людство, стільки існує й питання про сенс його існування. Воно завжди відкрите, бо кожен по-своєму, індивідуально намагається на нього відповісти. Мені ж найбільше імпонують слова О. Гончара, який стверджував, що «саме в людяності людини, в її мужності, здатності любити, в силі творчій, у моральній чистоті полягає найвища духовність, що становить істинний сенс життя людей на планеті».
Людина може прожити лише одне життя. На жаль, а може, й на щастя, вона не зуміє повторити жодного його моменту, пережити його ще раз, відновити… Тому мені здається, що сенс життя полягає в умінні жити та почувати себе щасливим. А вміння жити, на мою думку, це не лише бажання отримувати задоволення від навколишнього світу, не лише потреба у професійній чи творчій саморе-алізації, а й внутрішня потреба дарувати добро іншим людям, робити їх щасливими й завжди усміхненими. Я вважаю, що головне для кожного з нас – усвідомити, що сенс нашого власного життя – це ще й сенс життя інших людей, тому важливо завжди, за будь-яких обставин пам’ятати, що живемо ми не заради себе, а заради самого життя на нашій планеті.