кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.
кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.
зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
у юних закоханих є союзники.
перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.
трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.
У творі йдеться про дівчинку Анну з «шістсот якогось року», яку судять у Вишгороді за дивний «гріх»: з багряних кленових листочків «вона робила … кольорові миші», як повідомляє суд сусід-скаржник. Від тієї забави немає спокою, каже сусід: «чаклунка Анна збила з пуття його дітей», які забули про свої цяцьки, адже тепер «вночі їм сняться миші кольорові». Змальована кількома колоритними штрихами сцена суду оголює суть конфлікту й морального змісту вірша: зіткнулися неповторність і стандарт. Власне, дівчинку Анну судять за те, що вона — з її незрозумілою для оточення яскравою фантазією — не така, як усі. Фантастичне закінчення вірша змушує задуматися про вічні істини, про нас самих, нашу здатність протистояти уніфікації і насиллю над індивідуальністю.
кохання, здатне пережити смерть. саме так можна охарактеризувати лейтмотив драми шекспіра «ромео і джульєтта». почуття, що спалахнуло зненацька, здавалось би, не має права на життя. дві сім’ї ведуть запеклу ворожнечу, просякнуту лютою ненавистю і кривавими розправами. ромео впевнений, що кохає
розаліну, а до джульєтти сватається парис.
кохання не знає кордонів. оселившись у серцях ромео і джульєтти воно творить справжні дива: змушує забути про протистояння родин, міняє їхні характери. читач бачить, як джульєтта із романтичної вразливої дівчини перетворюється на сильну жінку, яка
здатна боротися за право кохати і бути коханою.
зміни торкаються і ромео. він розуміє, що кохання до розаліни було надуманим, не справжнім. романтична сцена під , що так хвилює силою і красою почуттів, веде героїв до цілком логічного рішення – шлюбу. як не дивно, більш практичною і вдумливою
автор змальовує саме джульєтту. ромео, потрапивши у полон почуттів, не відразу зміг зрозуміти, наскільки ілюзорне і крихке їхнє щастя, право на яке ще належить відвоювати.
у юних закоханих є союзники.
перш за все, стара нянька джульєтти. жінка звикла жити серед багатих і знатних, любить
гроші. співчуваючи своїй вихованці, вона все ж радить вийти заміж за париса. враховуючи деспотизм батька, легковажність матері і обмеженість поглядів годувальниці, дівчина залишається абсолютно самотньою у власному домі.
залишається ще монах лоренцо – людина освічена і прогресивна. він
розуміє, що країна втягнута у чвари між знатними вельможами. наївно думаючи, що кохання між членами родин монтеккі і капулетті здатне побороти вікову ворожнечу, монах погоджується закоханим. низка випадковостей, як це і буває у житті, призводить до сумної кінцівки – герої гинуть, ще раз
освідчуючись один одному у коханні.
трагізм фіналу просто приголомшуючий. на перший погляд смерть закоханих видається безглуздою. проте трагедія мала свої позитивні наслідки: ворогуючі сторони, нарешті, помирилися. кохання ромео і джульєтти стало всесвітньовідомим прикладом краси і сили
почуття. змінювалися епохи, з’являлися все нові покоління юних мрійників, але історія шекспірівських закоханих і сьогодні продовжує жити і хвилювати серця.