І.Карпенко-Карий був не лише талановитим драматургом, а й прекрасним актором. Він створив високохудожні сценічні образи: Возного («Наталка Полтавка» Івана Котляревського), Назара Стодолі й Гната Карого («Назар Стодоля» Тараса Шевченка), Герасима Калитки і Пузиря із своїх п'єс «Сто тисяч» і «Хазяїн». Він невтомно працював над своїми ролями, відшліфовуючи кожен епізод до найменших деталей. Його гра була позбавлена штучної декоративності, а відзначалася простотою і життєвою правдою, проникненням у внутрішній світ героїв. Тези: 1.Початок нової української драматургії – 1819 р. (І.Котляревський. «Наталка Полтавка»). 2.Розвиток драматургії двома річищами: просвітительсько-раелістичний; романтичний. 3.1882 р.- професійна театральна трупа, створена М.Кропивницьким у Єлисаветграді. 4.Труднощі: матеріальна скрута; відсутність власного приміщення; заборона ставити п’єси українською мовою (дія Емського указу 1876 р.) 5.На західноукраїнських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, українські вистави з’явилися у 1848 р. у Коломиї на аматорській сцені. (І.Озаркевич. «Дівка на виданню, або На милування нема силування»). Досягнення українського театрального мистецтва були дещо скромнішими. Руський народний театр заснований при товаристві «Руська бесіда» 1864 року. Репертуар: примітивні мелодрами, перекладні п'єски-фарси, німецькі й французькі оперетки і бракувало національної класики. «Театральна мізерія»,-так характеризував Франко стан речей у західноукраїнському сценічному мистецтві наприкінці XIX століття.
Залiзо й дерево аж спiвали в дiда, поки сила не повиходила з його рук. Мiг чоловiк нехитрим iнструментом вирiзати i просту людину, i святого. Сусiди не раз, смiючись, згадували, як на замовлення вiн робив нашому пановi фiгури апостолiв Петра й Павла. Вони виходили з дерева не пiсними святенниками, а могутнiми молодоокими бороданями, яким приємно було тримати в руках i книгу, i ключi вiд раю.
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.
Тези:
1.Початок нової української драматургії – 1819 р. (І.Котляревський. «Наталка Полтавка»).
2.Розвиток драматургії двома річищами: просвітительсько-раелістичний; романтичний.
3.1882 р.- професійна театральна трупа, створена М.Кропивницьким у Єлисаветграді.
4.Труднощі: матеріальна скрута; відсутність власного приміщення; заборона ставити п’єси українською мовою (дія Емського указу 1876 р.)
5.На західноукраїнських землях, які перебували під владою Австро-Угорщини, українські вистави з’явилися у 1848 р. у Коломиї на аматорській сцені. (І.Озаркевич. «Дівка на виданню, або На милування нема силування»). Досягнення українського театрального мистецтва були дещо скромнішими. Руський народний театр заснований при товаристві «Руська бесіда» 1864 року. Репертуар: примітивні мелодрами, перекладні п'єски-фарси, німецькі й французькі оперетки і бракувало національної класики. «Театральна мізерія»,-так характеризував Франко стан речей у західноукраїнському сценічному мистецтві наприкінці XIX століття.
Серед майстрового люду найбільшої слави зажив мiй дiд Дем'ян, якого знав увесь повіт. Чого тiльки не вмiв мiй дiдусь![1] Треба десь зробити сiчкарню — спiваючи, зробить, дайте тiльки залiза, дерева i ввечерi добру чарку. А хочете вiтряка, то й вiтряка вибудує пiд самi хмари;[2] у кузнi вкує сокиру, у стельмашнi злагодить воза й сани, ще й дерев'янi квiти розкидає по них.