Емоції — особливий клас психічних станів, які відображають ставлення людини до навколишнього світу, до інших людей, до самої себе та до результатів своєї діяльності.види емоційпримітивні (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.вищі — переживання, які виникають на ґрунті задоволення духовних потреб.позитивні — емоції, що пов’язані із задоволенням потреб.негативні — емоції, які викликають почуття незадоволення і вимагають зміни ситуації.стенічні — емоції, які підвищують життєдіяльність людини, посилюють активність.астенічні — емоції, які пригнічують життєдіяльність організму, знижують енергію суб’єкта.властивості емоційполярність — вказує на можливість зміни будь-якої емоції, на її протилежність (задоволення — незадоволення; радість — горе; любов — ненависть).інтегральність — домінування відносно інших станів та реакцій, охопленість всього організму. зв’язок із життєдіяльністю організму: з органами кровообігу, дихання, травлення, залоз внутрішньої та зовнішньої секреції.амбівалентність — одночасне переживання протилежних емоцій (сльози радості, муки творчості).інтенсивність — властивість, яка свідчить про ступінь вираженості емоційного явища.тривалість емоційних явищ характеризується часом їх існування. активність — здатність емоцій стенічним (підсилюючим) або астенічним (пригнічуючим) чином впливати на діяльність.глибина емоційних явищ залежить від того, якими подіями — пересічними чи життєво важливими — вона викликана, а також від того, в якому зв’язку між собою перебувають ці явища.емоції і почуття, так само як і психічні процеси, забезпечують відображення та пізнання навколишнього світу. але, на відміну від сприймання, пам’яті, мислення, емоції і почуття відбивають реальну дійсність у формі переживань. пізнаючи світ, людина по-різному сприймає предмети і явища. одні події викликають захоплення, інші — печаль, гнів тощо. захоплення, гнів, радість — все це прояви суб’єктивного ставлення людини до навколишніх предметів і явищ, емоційні переживання її. отже, емоції — це психічне відображення у формі переживання життєвого смислу явищ і ситуацій. в емоційних переживаннях відбивається життєва значущість інформації. якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують їх задоволення, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні — негативні.стенічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб’єкта.розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. прості (нижчі) — переживання, пов’язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб.характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об’єкта, що викликав їх, розуміння їх життєвого значення.емоції можуть істотно впливати на процес діяльності. переживання життєвого смислу явищ і властивостей світу, або емоцій, — необхідна передумова людської активності. емоційні процеси забезпечують передусім енергетичну основу діяльності, є мотивами її. емоції визначають якісну і кількісну характеристику поведінки. вони також забезпечують селективність сприймання — вибір об’єктів середовища, які впливають на людину і мають для неї значення (рнс.8.1).почуття — одна з основних форм переживання людиною свого ставлення до явищ дійсності. вони більш стійкі і постійні порівняно з емоціями, що виникають у відповідь на конкретну ситуацію, тобто ситуативними. структура почуття складається не лише з емоцій, а й з більш узагальненого ставлення людини, пов’язаного з розумінням, знанням. тісний зв’язок почуттів з емоціями виявляється передусім у тому, що кожне почуття переживається і розкривається через конкретні емоції.тварини не мають почуттів. емоції, спільні для людей і тварин (страх, гнів, цікавість, сум тощо), мають якісну відмінність. у тварин виникнення емоцій пов’язане із задоволенням або незадоволенням конкретних біологічних потреб, з реалізацією інстинктивної сфери (інстинктів самозбереження, харчового, орієнтувального, продовження роду), тому вони обмежені і дуже бідні, тобто від людських емоцій вони відрізняються кількісно і якісно.
Образ петра шраменка «чорна рада» петро — «орел не козак». він до того гарний, що красуня леся не спускала з нього очей, а в тих очах «сіяла й ласка, й жаль, і щось іще таке, що не вимовиш ніякими словами». мужність, хоробрість шраменка вражають навіть старих козаків: «не кожен здатен під кулями велику ріку перепливати»… у ту пам’ятну ніч, коли кирило тур викрав лесю, петро подався навздогін і, відстоюючи дівчину, бився із зловмисником не на життя, а на смерть. характеристика образу петра шраменка «чорна рада» портрет і зовнішність петра шраменка — дужий, молодий козак; — «орел не козак»; — привабливий. риси характеру петра шраменка — чесний і сміливий; — відважний і благородний; — вірний і добрий; — здатний щиро кохати; — «добрий син і щирий козак». особливості вдачі петра шраменка — батько-авторитет; — звик коритися моралі та закону; — ніхто не скаже про нього лихого слова. шрам вірним сподвижником сомка зображено паволоцького полковника й попа шрама, палкого поборника об’єднання україни. йому відведено в романі багато місця, й саме через образ шрама п. куліш найповніше розкриває свої погляди. шрам – доброчесна, шанована людина, відважний воїн. є до себе увагу незвичайна зовнішність цього полковника – священика («по одежі й бороді — як піп, по шаблі та шрамах на обличчі — як старий козарлюга»). мужньо веде себе шрам у бою, його стійкість викликає здивування навіть у бувалих воїнів: “що, тебе господь сотворив із самого заліза? ” паволоцький полковник шрам – одна з центральних постатей роману – людина досвiчена, мудра. вiн добре розумiє, чого прагнуть претенденти на гетьманську булаву, правильно оцiнює їхнi полiтичнi та вiйськовi сили. заради незалежностi україни шрам готовий вiддати сили й лiта, що йому судилося ще прожити. вiн їде до якима сомка, щоб словом i дiлом йому в цiй справi – “ всю україну до однiєї булави”. шрам – iдеально-романтичний образ, який усiма силами прагне добра та спокою українi. навiть стосовно єдиного сина петра, якому божий чоловiк пророкував, що той помре своєю смертю, вiдповiдає: “нехай лучче поляже од шаблi i од кулi, аби за добре дiло, за цiлiсть україни, що ось розiдрали надвоє” . i загинув шрам теж за україну, коли, рятуючи паволоч, сам здався тетерi й прийняв усю вину на одного себе: “шрам паволоцький, жалуючи згуби паволочан, сам удавсь до тетері і прийняв усю вину на одного себе. і тетеря окаянний не усумнивсь його, праведного, як бунтовника, на смерть осудити й осудивши, повелів йому серед обозу військового голову одтяти” . шрам рішуче відстоює право старшини вирішувати всі державні питання, із зневагою ставиться до простого народу, козацької голоти, запорожців, при цьому захоплюється їх героїчними подвигами у минулі часи.
